В сучасному українському суспільстві склалося негативне ставлення до комерційних структур, приватних підприємців та банків. Вважається, що чесною працею практично неможливо набути статку. Цей стереотип подолати важко, враховуючи той факт, що українська історія мало пам’ятає час капіталізму. Все ж капіталісти і промисловці минулого століття лишили в нашій пам’яті не свої економічні досягнення, а те, що з’явилось завдяки громадській благодійній діяльності. Про них ми згадуємо, коли входимо до залів київських музеїв мистецтва, вступаємо до Київського Політехнічного університету, навіть збираємося за покупками до відомого Бесарабського ринку… Чи готовий сьогоднішній бізнес наслідувати приклад Терещенків, Бродських, Ханенків? Ми сподіваємось, що дана публікація стане рушійним фактором для щирої і неупередженої філантропії та діяльності українського бізнесу на благо суспільства.
Для бізнесменів високо розвинутих країн питання про те, чи повинен крупний капітал брати участь у благодійництві, давно знято з порядку денного. Не тільки повинен, а й, з певних об’єктивних причин, досить зацікавлений у цьому.
Отже, що ж сьогодні являє собою благодійність бізнесу в Україні? Дослідження, проведені у 1995 році, виявили, що 78% ресурсів надходить до благодійних організацій саме з сектору бізнесу. Однак, опитувались організації соціального спрямування, їх соціальна користь очевидна, що й слугувало мотивуючим фактором у наданні їм допомоги. Але в той же час ці дані додають оптимізму можливостям розвитку філантропії в Україні. 1997-го року нами було проведено інтерв’ю з представниками бізнесу, які висвітлили наступні тенденції їх підтримки соціальної сфери. Бізнес радше надає безпосередньої (тобто, без посередників) підтримки нужденним – крупні структури мають програми соціальної допомоги, комітети з розподілу коштів на соціальні потреби, рішення приймаються стихійно і мотивацією найчастіше слугує персональне знайомство з прохачем. Така філантропічна діяльність характерна для крупних та середніх бізнес-структур, наприклад, банків, заводів, концернів та холдингових компаній. Представництва закордонних фірм займаються скоріше саморекламою, фінансуючи престижні заходи. Малий бізнес в Україні знаходиться у складних умовах, що не лають змоги ставитися до оцінений тільки у комплексі з макроекономічними умовами у залежності від економічного потенціалу та наявності багатства в країні. Вищенаведені факти є скоріше виключенням ніж правилом для загальної картини філантропії. Це пояснюється складним економічним становищем в Україні, що змушує підприємства відривати кошти на покриття видатків, на податки, на розширення виробництва, реєструючи при цьому скромні доходи. Податкова знижка у 4 відсотки з прибутку підприємства, що витрачається на благодійні цілі, не є фактором, який би стимулював розвиток філантропії, оскільки її отримання змушує підприємство відкрити свій ретельно прихований прибуток. Радше бізнес готовий надати допомогу, якщо вона увійде в розмір витратної частини, наприклад, оплатити зарплатню працівника НДО як свого штатного співробітника.
Між комерційними структурами та банками з одного боку і недержавними, неприбутковими організаціями з іншої, співпраця тільки-но розпочинає зароджуватися. Дуже важко зруйнувати стіну недовіри, що постала між цими двома структурами суспільства. Але найгірше те, що у ситуації нерозуміння один одного втрачають не тільки громадські організації, а й самі фінансові структури. Якщо звернутися до світового досвіду, то благодійна діяльність фірм найчастіше реалізується через некомерційні благодійні організації, котрі на отримані кошти реалізують соціальні програми. В нашій країні численні компанії вважають, що краще перерахувати кошти безпосередньо дитячим будинкам, школам, лікарням, аніж працювати зі спеціалізованими фондами. Мотивується це тим, що у такий спосіб кошти швидше і влучніше потраплять нужденним, а не на зарплатню працівників організації.
Але така точка зору не завжди виявляється вірною. Фонди могли б займатися контролем витрачання коштів організації-донора. Пряме перерахування коштів не гарантує, що вони дістануться за призначенням. Часто це лишається поза контролем компанії чи банку.
БІЗНЕС ТА СУСПІЛЬСТВО КРІЗЬ ПРИЗМУ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ
У країнах з розвинутою ринковою економікою місце бізнесу у суспільстві можна описати за допомогою піраміди:
Піраміда «спочиває» на бізнес-основах – то базова діяльність компаній по виробництву товарів та послуг, яких потребує суспільство найбільш етичним та фінансово ефективним способом. Така діяльність справляє вплив на рівень добробуту населення і успіх бізнесу, в свою чергу, залежить від цього рівня, покупної спроможності населення і т.д. На цьому етапі співпрацю з бізнесом здійснюють організації захисту прав споживачів, екологічні, консультаційні.
Рівень комерційних ініціатив соціальної спрямованості характеризується діяльністю бізнесу на підтримку комерційного успіху компанії, прямою рекламою своєї торгівельної марки чи фінансової політики у співпраці з благодійними чи неприбутковими організаціями. На цьому етапі поширена практика спонсорства, що виражається у підтримці широкомасштабних благодійних акцій, культурних заходів. Тут мотивацією слугує престиж компанії і для залучення підтримки бізнесу важлива репутація організації і репутація її донорів.
Рівень соціальних інвестицій бізнесу характеризується політикою постійного доручення компаній до благодійності але тільки в одній ретельно обраній сфері, наприклад, підтримка тільки молодіжних програм, спортивних заходів, просвітництво чи підтримка виключно дітей та інвалідів. Ця стратегія ретельно вивіряється компанією з метою захисту довготермінових інтересів компанії чи забезпечення прихильності певної категорії споживачів. В Україні така політика зустрічається досить нечасто і характерна скоріше для зарубіжних компаній, зацікавлених у тривалому перебуванні на українському ринку. Компанія має постійних партнерів серед неприбуткових організацій чи здійснює акції самостійно за рахунок маркетингових коштів. Це пояснюється відсутністю довіри до неурядових організацій в Україні, незнанням специфіки їх діяльності.
Вершину піраміди і найменшу її частину вінчає безпосередньо благодійна діяльність бізнесу, тобто, корпоративна філантропія. Ці благодійні пожертви у вигляді коштів, матеріальних і нематеріальних активів, що надаються компаніями на прохання про підтримку благодійних чи неприбуткових організацій. Також рішення про призначення допомоги може походити від акціонерів компанії. Мотивуючим фактором тут виступає саме милосердя, релігійні спонукання та інші психологічні установки. На цьому етапі благодійність носить стихійний та особистісний характер.
У даній соціально-економічній ситуації в Україні, враховуючи перший етап накопичення капіталу та майже цілковиту відсутність досвіду розвитку філантропії, на питання: кому більш потрібна допомога?” можна відповісти: «пріоритетів немає». Це говорить про те, що недалекоглядність та відсутність пріоритетів у розвитку благодійності базується все ж таки на вже перерахованих об’єктивних причинах.
Благодійність, як можливість планомірної роботи на майбутнє, на соціальну перспективу, використовується українським бізнесом і банками вкрай нечасто. Часто вище правління фірм та банків, приймаючи рішення про участь у проектах з благодійності, керується особистісними мотивами та стосунками з прохачами. Філантропія у таких випадках ґрунтується на імпульсі, на прориві.
Чітка благодійна політика, здатна забезпечити досягнення стратегічних цілей, практично відсутня. Незважаючи на це, лише З відсотки опитаних вважають, що потребують кваліфікованої допомоги та консультацій з питань благодійності.
Все ж динаміка розвитку українського бізнесу, його швидка інтелектуалізація і корпоратизація, наближення до західних ділових зразків, дає нам підстави вважати, що у найближчому майбутньому корпоративна філантропія посідатиме таке ж місце у громадськім житті України, як і на заході. В ім’я цього потрібно й можливо працювати. Наведу ще одну цитату, що прозвучала більше 50-ти років тому, коли США також зіткнулися з вибором у рішенні проблем соціальної сфери. Ці слова дуже мудро сказала Елеанор Рузвельт у статті „Моральна основа демократії”‘:
Подібно Алісі у Країні Чудес, ми маємо йти дуже швидко щоби лишатися на місці. А щоб рухатися вперед, ми маємо бігти. Інакше ми опинимося у минулому замість йти в майбутнє…
Куц Світлана
Президент Центру філантропії
Журнал „Нова громада”
(наводиться в скороченому варіанті).
Переклав з російської Віталій Штефан
* – НДО – Інформ №2(14) лютий, 2003