Зелений туризм – це специфічна форма відпочинку в селі, коли проживання, харчування та обслуговування туристів забезпечує сільська родина. Найціннішим туристичним ресурсом села є мальовнича українська природа, брак спілкування з якою відчувають більшість мешканців міст. У різних регіонах України можна скористатися й цілющими властивостями природи. Йдеться про ландшафтний, кліматологічний, бальнеологічний та інші чинники. Крім того, українське село має багатий пізнавальний потенціал, бо зберегло чимало історичних пам’яток, етнографічних цікавинок, традицій народних промислів, мало відомих міським мешканцям. Житель великого українського міста сприймає сільський побут, культуру села як захопливу екзотику. Ще більшою екзотикою село видається іноземному туристові. Завдяки природному розмаїттю цей вид відпочинку можна практикувати в усіх регіонах України.
Сьогодні сільський туризм розвивається в Криму, Київській, Полтавській, Хмельницькій, Тернопільській, Одеській, Херсонській, Миколаївській областях, а також у карпатському регіоні – на Львівщині, Івано-Франківщині, на Закарпатті та Буковині. Туристів найбільше цікавлять села, що лежать на морському узбережжі, неподалік річок та озер, у горах, поблизу джерел мінеральних вод, покладів лікувальних грязей. Відвідувачів притягують також ті місцевості, які пов’язані з визначними подіями української історії та культури (Диканька, Опішня, Петриківка тощо). Останнім часом поширюється специфічна форма сільського туризму – релігійне паломництво до найвідоміших святинь (наприклад, у селі Зарваниці на Тернопільщині).
Відпочинок на селі приваблює передусім мешканців великих міст України, які мріють хоча б трохи пожити в екологічно чистій місцевості, поласувати традиційними українськими стравами, приготованими з натуральних продуктів, відпочити від шаленого ритму життя в спокої мальовничої сільської садиби. Чимало людей вивозять дітей на село для оздоровлення. Туристів до села притягує також відчуття волі, якого не дають масові курорти. З господарем можна вигідно домовитись про терміни та умови проживання, про склад харчування, про екскурсії тощо. “Офіційний” турист такої свободи вибору зазвичай позбавлений.
Деяких людей приваблює екзотика сільської праці. Городяни хочуть показати своїм дітям, звідки береться хліб, молоко та інші продукти. Багато туристів прагнуть порибалити, вполювати дичину. Сільські господарі пропонують своїм гостям також різні розваги: катання на бричках чи санях, участь у традиційних народних святах, сільських весіллях тощо. На чорноморському та азовському узбережжях для туристів придумали навіть морські прогулянки на човнах, катерах та яхтах. Гірські місцевості притягають
Любителів активного відпочинку. Наприклад, карпатські села взимку переживають справжню навалу фанатів лиж та санок. Останнім часом сільський зелений туризм став улюбленим видом відпочинку для іноземців, які протягом тривалого часу перебувають в Україні: працівників посольств, іноземних представництв, банків, компаній, фондів та ін.
Чим вигідний зелений туризм сільському господареві?
У Західній Європі фермерів спонукала до обслуговування туристів та обставина, що тамтешній ринок виявився перенасиченим харчовими продуктами. Нині такий бізнес забезпечує сільським підприємцям 20 % прибутків. Український господар взявся до цієї незнайомої для нього справи через те, що втратив звичні джерела доходів: скорочення сільськогосподарського виробництва спричинило появу безробіття. Зелений туризм дає додатковий заробіток сільській родині і стимулює розвиток її господарства, оскільки постійно існує потреба забезпечувати туристів продуктами харчування. Спеціально для обслуговування відвідувачів господар годує свиню, козу, відновлює занедбаний сад, заводить пасіку чи рибний ставок. Настає день, коли для гостей стара хата стає затісною, і тоді закладають нову, з вигодами: ванною (чи душем) і туалетом, телефоном, водяним опаленням. Завдяки перебуванню туристів важливі стимули до розвитку отримує й саме село. Скажімо, ще п”ять років тому ні на Яблуницькому перевалі в Карпатах, ні вздовж шосе через нього, ні на водоспаді в Яремчому не було такої кількості яток, придорожніх кафе, магазинчиків, сувенірних та продуктових базарчиків, як тепер. А ці нехитрі комерційні заклади дають заробіток сотням селян. Крім того, перетворення того чи іншого села на центр зеленого туризму змушує місцеву владу будувати тут зручні дороги, приділяти увагу благоустрою населеного пункту.
Першими до туристичної справи беруться ті господарі, хто має хоч якісь “стартові” кошти. За даними Спілки сприяння розвитку зеленого туризму, витрати на те, щоб “підтягти” просту сільську хату до прийому туристів, становлять 600-700 доларів. Звичайно, перетворення сільського будинку на повноцінний міні-готель з усіма атрибутами цивілізації потребує набагато більше коштів. А ще ж господареві не завадить придбати хоча б недорогий автомобіль для обслуговування туристів, коня, лижі, санки чи човен для їхніх прогулянок. Одне слово, самотужки “розкрутити цю справу” подужає не кожний ґазда. Господарі потребують мікрокредитів на обладнання садиби, найкраще – взагалі безвідсоткових. Багато селян не наважуються брати позику в банку, бо не впевнені, що зможуть її безболісно повернути. Власник такої садиби має ще одну мрію – аби не заважала місцева влада. Бо, буває, зберуть господарів в обласній організації Спілки на семінар, атестують їхні садиби на готовність до прийому туристів, і щойно перші гості поїдуть – як, наче з-під землі, виростають чиновники з різних контрольних органів, насамперед – з податкової інспекції. Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму довго намагається довести владним структурам, що господаря, який приймає у своїй садибі гостей, не можна прирівняти до його ж таки односельця, що торгує в придорожній крамничці жуйками та шоколадками. Отож “здирати” податок з цього господаря так, як з торгівця, не справедливо. Спілка підготувала пропозиції до законопроекту “Про особисте підсобне господарство”: тут обслуговування туристів у сільській садибі визначено як підсобну діяльність сільської родини, а не як підприємницьку діяльність. Тому працю господаря щодо створення належних умов для відпочинку гостей протягом 5-10 років взагалі не потрібно оподатковувати (як це роблять в Угорщині, Польщі, Румуни). Принаймні, в тому разі, якщо кількість туристів, що одночасно відпочивають у садибі, не перевищує восьми осіб. Таку норму запропоновано внести до проекту Податкового кодексу України. Поки що згаданих двох актів не ухвалено, і податківці трактують ситуацію на власний розсуд. Тож інколи господарі не наважуються будувати великі будинки для прийому туристів чи просувати свої пропозиції на ринок – “щоб податкова не побачила”.
Що має Україна для широкого розвитку зеленого туризму?
Серед мешканців українських міст та іноземців зростає попит на відпочинок у сільській місцевості. Маємо також досить багату пропозицію: унікальні природо-історичні ресурси села, відносно вільний житловий фонд для прийому туристів, трудові ресурси для їх обслуговування, традиційну гостинність господарів. Чого ж не вистачає для того, щоб сільський зелений туризм в Україні зміг реалізувати свій рекреаційний потенціал і став ефективним чинником розвитку села? По-перше, в Україні немає законодавчої бази для розвитку сільського зеленого туризму, зокрема, не визначено статус господарів, які приймають на відпочинок туристів, не створено сприятливих умов оподаткування для цього виду діяльності.
По-друге, село відчуває брак відповідної інфраструктури: фінансових установ для кредитування господарів, системи підготовки кадрів для зеленого туризму, культурно-побутової бази, належної транспортної мережі. Українському зеленому туризму також не завадило б розгорнути рекламно-інформаційну кампанію (зокрема через Інтернет), видавати каталоги, путівники на зразок “Відпочивайте в українському селі”, “В село на Різдво”, “Зимове село запрошує”.
Як бачимо, сільський зелений туризм вдало поєднує інтереси тих, хто приїздить відпочивати, і сільських підприємців. Але ця вдячна справа потребує чималих зусиль і уваги законодавців, місцевих керівників та підприємців.
Володимир Васильєв,
голова Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні,
Сергій Пономарьов, експерт Спілки
(Журнал “100 тисяч”, випуск 5, травень 2002 р.)
* – НДО-Інформ №2 (14) лютий, 2003