У кожного свій шлях розвитку. І громади різних населених пунктів об’єднуються навколо власних проблем чи навпаки успіхів. Один із прикладів активізації громади для «НДО-Інформ» наводить Мерещякова Ольга, філолог, викладач російської мови та літератури і психолог. Ольга народилася в одному з прекрасних куточків Києва – Китаєво. Батько – професор ботаніки, мати вчений-квіткар стали першими і головними провідниками у світ природи. Свою трудову діяльність починала на Памірі, у найвисокогірнішому заповіднику Радянського Союзу, який очолював батько.
Догляд за рослинами в найтяжчих кліматичних умовах вчив цінувати швидкоплинну красу, помічати найменші деталі. У період розпаду СРСР працювала в Російському посольстві в Лівані. Саме тоді захопилася вивченням історії російського національного костюму. У 1991 році в Бейруті пройшла курс французького майстра з оранжування та виготовлення квітів з шовку. Подорожуючи по Америці, відкрила для себе дивовижне мистецтво – вікторіанську вишивку стрічками. Пізніше, працюючи над одягом ляльок різних історичних епох та літературних героїнь, широко використовувала вікторіанську техніку в оформленні деталей костюмів. У 1996 закінчила курс флористики у чудового майстра, наукового співробітника Київського ботсаду, Ніни Федорівни Мінченко. Вивчення країнознавства, етнографії, призвело до того, що Ольга близько 10 років працює над створенням колекції ляльок, які б передавали колорит, традиції та особливості народів, які жили на території України.
Особливу увагу при виготовленні костюмів художниця приділяє дрібним деталям, обробці, прикрасам, дотримуючись історичної достовірності і максимальної точності. Нею створені «скіф’янки», «Анна Ярославна», «Княгиня Ольга», «Маруся Богуславка» та ін. До флористики ставиться як до арт- терапії. У своїх картинах віддає перевагу жіночим образам. За допомогою фарб природи: пелюсток квітів, листя рослин передає характер, витонченість, вишуканість і жіночність. Село Забір’є виправдовує свою назву. Воно дійсно знаходиться за бором в семи кілометрах від м. Боярки (Київська область). Мало кого залишить байдужим дзеркальна гладь озер, що розкинулася по обидва боки дороги, що веде в село.
На святкові та недільні дні срібними трелями розкочується по озерній гладі передзвін забірської церкви і голос його затихає лише в глибині соснового бору. Історія цього села налічує сторіччя. Тільки в нашій ері тут до стольного граду Києва були зведені рукотворні, так звані «Змієві вали» (народна назва стародавніх (приблизно з II ст до н. е. по VII ст. н. е.) оборонних валів по берегах притоків Дніпра південніше Києва – ред.), часів Князя Володимира. Їх гребені і до наших часів височіють над озерами. А під час масових повстань гайдамаків тут проходили знаменні події. Прекрасні пейзажі і колоритний побут простих селян надихали художника М. Пимоненка, (видатний український жанровий живописець, академік Імператорської Академії мистецтв, член Товариства пересувних художніх виставок – ред.), який жив у сусідній Малютенці, на написання своїх полотен.
Забірчани по праву пишаються своєю історією і люблять своє село. І ця любов народила в їх умах і душах ідею створення власного краєзнавчого музею. Найактивнішими збирачами історії виявилися учні та вчителі місцевої школи. Три покоління звичайної сільської сім’ї Горіновічей, місцевих вчителів – просвітителів створювали і дбайливо зберігали експонати. У 2005 році Головою місцевої Ради стає вчителька української мови та літератури Яременко Т.А., вона ж і була ініціатором створення музею. Завдяки її зусиллям у школі виділяється два суміжних приміщення під експозиції музею. Пані Яременко разом з учнями розшукали у місцевих жителів предмети одягу та побуту позаминулого і початку минулого століть для передачі їх музею.
Ми з моїм чоловіком Олександром підключилися до створення і установки експозицій та інтер’єру музею. Мій чоловік змайстрував столи-вітрини для численних дрібних експонатів. Я займалася створенням святкових і буденних костюмів жителів Забір’я минулого. Безкоштовно передані картини місцевих художників та роботи різьб’ярів прикрасили стіни музею. Ну, а основну конструкцію для експозицій за власні кошти довелося замовляти окремо. І результати перевершили наші очікування. Тепер у музеї регулярно проходять екскурсії. Сільська школа щорічно готує екскурсоводів – старшокласників. Крім того, тут проводяться костюмовані етнічні свята з обрядами та піснями.
У такі дні приїжджають туристи з близького і далекого зарубіжжя. Успіх створення краєзнавчого музею хоча й порадував забірчан та всіх, хто доклав свої сили і душу для його створення, але поки не досяг того ідеалу, який замислювався нами спочатку. Музей досі тулиться у приміщенні місцевої школи, нехай і гостинної, але все ж обмежує постійну роботу музею. До 1917 року в Забір’ї жив прототип відомого у всьому світі твору Шолома Алейхема «Тев’є – молочник». І у нас з’явилася ідея створити нові експозиції в музеї у зв’язку з цим. Будівля для розміщення нових експозицій вже є – це нещодавно побудований Будинок культури. Але до цих пір ця будівля стоїть без необхідного опалювального обладнання. Вирішить це завдання зможе успішно проведена адвокасі кампанія жителями села за сприяння та підтримки ГО «Інституту розвитку глобального суспiльства», м.Київ.
Мещерякова Ольга. ред. Хуснутдінов В.
* – “НДО-Інформ” №6(45), 2011