• АНІМАЦІЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, 2019. ЧАСТИНА 2

  • 23.05.2019
  • Опубліковано : admin
  • 0 Коментар
  • 30
  • Роздрукувати

  Таблиця 9.

  Формула SMART для формулювання цілей і завдань [5, с. 174]

  Буква	Значення	Пояснення
  S	Specific (Конкретний)	Пояснюється, що саме необхідно досягти. Наприклад, «підвищити конкурентоспроможність людей з інвалідністю на ринку праці»; «Забезпечити оптимальний розвиток студентського самоврядування в Україні.
  M	Measurable (Виміряний)	Пояснюється, у чому буде вимірюватися результат. Якщо показник кількісний, то необхідно виявити одиниці виміру, якщо якісний – необхідно виявити еталон відносини. Наприклад, «Підготувати групу активістів із питань функціонування органів студентського самоврядування в кількості 20 осіб, які представлятимуть різні українські навчальні заклади».
  A	Attainable, Achievable (Досяжний)	Пояснюється, за рахунок чого планується досягти мету. І чи можливо її досягти взагалі? Наприклад, «метою проекту є підвищення конкурентоспроможності людей з інвалідністю на ринку праці шляхом створення та організації роботи Центру підтримки людей з інвалідністю»; «Підвищити рівень інформованості учасників проекту та інших зацікавлених осіб на основі оперативного обміну інформацією між учасниками проекту».
  R	Relevant (Реалістичний)	Реалістична. Необхідно реально оцінювати свої ресурси у досягненні мети. Ставлячи собі за мету в тому, щоб вставати раніше, нам доведеться і раніше лягати для того, щоб виспатися, або шукати інші способи забезпечення свого повного відновлення.
  T	Time-bound (Обмежений у часі)	Мета обмежується часом. Необхідно чітко поставити терміни досягнення мети. Без термінів – конкретної мети немає.

  Зараз ми познайомимося з типовими помилками, що виникають під час формулювання завдань, на які вказують експерти:

  1. Завдання формулюється як подія (захід). Весь проект розглядається як підготовка до разового масового заходу. Відповідно, метою проекту є якісь великі зміни у свідомості й, навіть, у поведінці великої кількості громадян, що виглядає нереальним. Тому підтримка таких проектів, з погляду експертизи, є вкрай небажаною.
  2. Завдання як діяльність (виконання функцій). Дана помилка містить принаймні два дефектних елемента. По-перше, діяльність – це процес здійснення дій, який сам по собі не є результатом, але повинен вести до нього. По-друге, для опису діяльності в заявці є інше місце.
  3. Відсутність напрямку досягнення мети. Важливим індикатором для придатності у якості завдання виступає питання: чи сприяє рішення поставленого завдання досягненню поставленої мети? Зустрічаються випадки, коли поставлене завдання саме по собі реалістичне, проте його вирішення ніяк не наближає нас до здійснення запланованого.
  4. Дублювання завдань, зайва деталізація поставленого завдання. Точне й коротке формулювання завдання виявляється непростою справою. Прагнучи якомога зрозуміліше описати завдання, грантошукач починає детально описувати зміст методів, що використовуватимуться під час його вирішенні, що теж необхідно перенести в інший розділ заявки.
  5. Невідповідність масштабу інших завдань. Під час складання переліку завдань, які ведуть до досягнення мети, доцільно вибудовувати їх за ступенем зменшення значущості. Однак і найостанніше завдання повинно відповідати масштабу першого завдання. Наприклад, якщо метою проекту є сприяння підвищенню активної участі громадян у суспільно значущій діяльності середніх освітніх закладів, на основі створення моделі освітньо-просвітницького ресурсного центру, то одним із його завдань може бути, наприклад, «Сприяння розвитку та впровадженню проектної культури в діяльність шкільних, опікунських, благодійних та інших рад». Але не може бути «Організація та проведення семінару, присвяченого засвоєнню основ проектної культури».

  Ознаки хороших завдань:

  • є логічним наслідком проблеми;
  • безпосередньо пов’язані з діяльністю проекту і спрямовані на вирішення заявленої проблеми для досягнення поставленої мети (причинно-наслідковий зв’язок);
  • чітко і конкретно сформульовані, виражені не загальними словами, а в кількісних і якісних індикаторах, які можуть стати показниками успішності виконання проекту;
  • являють собою конкретні проміжні вимірювальні результати в процесі реалізації проекту.

  Завдання до розділу «Мета та завдання».

  Завдання 1. Чи знаєте ви різницю між метою і                                                                                 завданнями? У наступній вправі вкажіть, що, на вашу думку, являє собою завдання проекту, а що – є його метою.

  Проект 1: Професійне навчання жінок.

  1. Здійснення проекту «Професійне навчання жінок» дозволить збільшити рівень зайнятості серед жінок у Новгородському районі Кіровоградської області.
  2. Наприкінці триденного семінару його учасники зможуть проаналізувати оголошення вакансії, заповнити анкети про прийом на роботу, скласти свою біографію (CV), пройти співбесіду прийому на роботу. Результати співбесіди-тренінгу оцінить інструктор.

  Проект 2: Молодь проти самогубств.

  1. Проект «Молодь проти самогубств» допоможе підвищити в очах підлітків цінність власного життя, розвине у них почуття впевненості в собі, навчить справлятися зі своїми проблемами.
  2. В рамках проекту «Молодь проти самогубств» учні середніх шкіл виконуватимуть психологічні драми в 15 українських школах.

  Проект 3: Центр підтримки людей з інвалідністю.

  1. Центр підтримки людей з інвалідністю надасть такі послуги, як консультації з професійної перепідготовки та пошуку роботи із застосуванням власних сил. Усе це допоможе людям з інвалідністю досягти своїх цілей у підвищенні освітнього та професійного рівнів.
  2. Центр підтримки людей з інвалідністю створений задля підвищення числа користувачів професійної бібліотеки Центру, зокрема, людей з інвалідністю (з 15 до 30) до червня

  Завдання 2: Нижче наведені приклади вдалих і невдалих формулювань мети і завдань. Які належать до перших, а які – до других? Визначте, які цілі сформульовані зрозуміло, а які – ні.

  Проект 1. Професійне навчання жінок.

  1. Щоб допомогти жінкам зміцнити своє становище в суспільстві, ми хочемо реалізувати програму професійного навчання жінок у нашому місті.
  2. Здійснена в Маловисківському районі Кіровоградської області, спільно зі службою зайнятості, програма «Професійне навчання жінок» підвищить рівень професійної підготовки безробітних жінок у віці 18–27 років.

  Проект 2: Молодь проти самогубств.

  1. Допомогти підліткам (13–18 років) формувати позитивну самооцінку. Проект

  «Молодь проти самогубств» допоможе знизити число самогубств серед представників даної вікової категорії.

  2. Цей проект навчить підлітків ефективній співпраці між собою, надасть їм навички проведення суспільно корисних проектів.

  Проект 3: Центр підтримки людей з інвалідністю.

  1. Головною метою роботи Центру підтримки людей з інвалідністю у Кропивницькому є підвищення конкурентоспроможності людей з інвалідністю під час влаштуванні на роботу.
  2. Навчання безпритульних жителів Кропивницького заходам запобігання від СНІДу, яке планує провести Центр підтримки людей з інвалідністю, допоможе запобігти поширенню цієї хвороби серед даної категорії населення.

  Завдання 3. Які з нижче перерахованих завдань дійсно конкретні, здійсненні, піддаються вимірюванню і відповідають цілям організації? Зазначте, будь ласка.

  Проект 1: Професійне навчання жінок.

  1. Проект «Професійне навчання жінок» поліпшить умови для самовираження жінок, шляхом підвищення їх професійної спроможності на ринку праці.
  2. До кінця другого року реалізації проекту кількість безробітних жінок у віці 18–27 років скоротиться з 4 400 до 3 000 осіб.

  Проект 2: Молодь проти самогубств.

  1. У 2014 році 15 підлітків із кожної 1000 здійснили самогубство (за даними звіту Всесвітньої організації здоров’я). Головним завданням проекту є зниження цих показників до 5 з 1000 за два роки.
  2. За перший рік проект, з допомогою 100 драматичних вистав у 80 різних місцевих громадах, допоможе знайти альтернативу у вирішенні власних проблем більше ніж 5000 підліткам.

  Проект 3: Центр підтримки людей з інвалідністю.

  1. Завданням Центру підтримки людей з інвалідністю є складання звіту про те, що як мінімум 2000 людей з інвалідністю, які живуть у Новоукраїнському районі, користувалися послугами бібліотеки Центру протягом двох років реалізації проекту.
  2. Люди з інвалідністю, які пройшли за перший рік реалізації проекту курси в Центрі підтримки людей з інвалідністю, здадуть комп’ютерний тест із 100 % правильними відповідями.

  Завдання 4. Використовуючи схему, сформулюйте мету проекту: «Метою проекту є                            шляхом                                    ».

  • Методи (заходи).

  У даному розділі потрібно досить докладно описати ті види діяльності (заходи), які необхідні для отримання бажаних результатів із допомогою наявних і запрошуваних ресурсів; механізм реалізації проекту, тобто як будуть реалізуватися мета і завдання, хто буде здійснювати дії, які ресурси будуть використані, як буде проводитися відбір учасників акції або одержувачів послуг, як буде поширюватися література тощо. Відповідно, у даному розділі буде описано, що відбуватиметься в рамках даної програми, хто це буде робити і кому конкретно ця діяльність буде адресована. Це один із найбільш об’ємних і докладних розділів заявки.

  Можливі види заходів задля реалізації мети проекту:

  • організація та проведення семінарів, конференцій, конгресів;
  • видання та розповсюдження літератури;
  • опитування населення;
  • розробка програмних продуктів;
  • розробка проектів і технічної документації;
  • проведення експериментів;
  • зйомки фільмів;
  • проведення моніторингових досліджень;
  • організація та проведення громадських акцій тощо. Водночас, потрібно суворо дотримуватися ланцюжку:

  «МЕТА – ЗАВДАННЯ – МЕТОДИ»

  Часто плутають завдання і методи. Наприклад, створення консультативного центру для випускників дитячих будинків відносять до завдань.

  Ланцюжок «мета – завдання – метод»:

  Мета – сприяння підвищенню рівня зайнятості випускників дитячих будинків Кіровоградській області.

  Завдання:

  • Підвищення інформованості випускників дитячих будинків 2015 року про ринок праці та рівень зайнятості в Кіровоградській області.
  • Працевлаштування 75 % учасників проекту на термін не менше півроку з заробітною платою не менше 1 200 грн. у місяць на підприємствах Кіровоградської області.

  Методи (заходи):

  • Створення консультаційного центру для випускників дитячих будинків на базі Кіровоградського будинку молоді.
  • Проведення консультацій з питань професійної орієнтації на базі створеного центру для 40 випускників дитячих будинків.
  • Психологічна допомога та супровід учасників, що працевлаштувалися під час реалізації проекту.

  Створення Консультаційного центру – це не завдання, це спосіб, яким ми вирішуємо наші завдання: інформуємо випускників дитячого будинку, працевлаштовуємо 75 % випускників. Це, навіть, не мета і є типовою помилкою, коли подібне ставлять за мету. Нам важливо зрозуміти, яку проблему ми вирішуємо. У нас немає проблеми відсутності консультаційного центру, у нас є проблема відсутності зайнятості випускників дитячих будинків через певні причини, які ми аналізуємо в аналізі проблеми.

  Далі ми спускаємося на більш детальний рівень – робочий план проекту або календарний план заходів.

  Завдання до розділу «Методи (заходи)».

  Завдання 1. Розробіть і запишіть методи, відповідні поставленій меті та завданням (Табл. 10). Ознайомтеся із зразком календарного плану (Табл. 11).

  Таблиця 10.

  Ланцюжок «мета – завдання – метод»

  Мета	Завдання	Методи
  Сприяння підвищенню активності участі громадян у суспільно значущій діяльності загальноосвітніх установ на основі створення моделі освітньо- просвітницького ресурсного центру	Організація і проведення просвітницького семінару (8 осіб), присвяченого засвоєнню основ проектної культури рад
  Сприяння процесу соціальної адаптації та інтеграції дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків, формування у них навичок самостійного життя, правової культури.	Підвищити соціальну компетентність 40 дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків, вихованців дитячого будинку, соціального притулку та інтернату. Створити модель інтеграції дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків у суспільство через систему пізнавальних ігор. Формувати правову культуру в дітей- сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків. Розвивати розуміння сім’ї

   

  Таблиця 11.

  Зразок календарного плану:

  Проект «Соціальний комплекс профілактики здоров’я інвалідів м. Кропивницький»

  № п/п	Найменування заходу	Термін проведення (календарний місяць, рік)	Очікувані результати
  1.	Створення робочої групи з реалізації соціального проекту «Соціальний комплекс профілактики здоров’я для інвалідів м. Кропивницький» Розробка плану і графіку реабілітаційних занять	жовтень 2014	Створено робочу групу з реалізації соціального проекту, у кількості 3-х осіб. Розроблено та затверджено план і графік занять для людей з інвалідністю м. Кропивницький для різних груп і категорій.
  2.	Закупівля необхідного обладнання для реалізації соціального проекту	жовтень – листопад 2014	Придбано обладнання для реабілітаційного комплексу з профілактики здоров’я для людей з інвалідністю м. Кропивницький.
  3.	Проведення реабілітаційно- профілактичних занять для людей з інвалідністю різних груп і категорій м. Кропивницький	листопад 2014 – березень 2015	Планується провести до 80 реабілітаційно- профілактичних занять для людей з інвалідністю м. Кропивницький. Понад 80 людей візьмуть участь у реабілітаційно-профілактичних заняттях.

  • Опис позитивних змін (очікувані результати проекту).

  У цьому розділі (не більше ніж 1 сторінки) повинна міститися конкретна інформація (із зазначенням кількісних і якісних показників) про результати проекту. Наприклад, якщо заплановано проведення семінару, то потрібно вказати кількість навчених слухачів; якщо реалізується програма з надання будь-яких послуг – потрібно вказати кількість слухачів або організацій (навести перелік), що користуються цими послугами.

  Реалізація будь-якого проекту наприкінці повинна мати досягнення певних позитивних змін. Результатами проекту є вирішені завдання. В ідеалі, результати повинні мати кількісні та якісні показники.

  Зазвичай, організації приділяють недостатньо часу обміркуванню цієї частини проекту, проте саме результати є критеріями оцінки ефективності проекту та демонструють, наскільки розробники розуміють до чого вони прагнуть і як будуть цього досягати.

  Поміркуйте, які результати будуть отримані за умов проведення кожного конкретного заходу. Відповідно, опис результатів дозволить не проґавити важливі досягнення та їх перелік. Якщо під час розробки цього розділу проекту ви відчуваєте труднощі, значить завдання проекту поставлені недостатньо конкретно. Результати можуть бути кількісними та якісними.

  Результати проекту виражаються:

  Кількісними показниками є:

  • скільки буде проведено заходів;
  • скільки осіб візьме участь у кожному заході;
  • скільки волонтерів буде залучено для роботи за проектом;
  • скільки насаджено дерев тощо.

  Якісні показники – зміна стану того чи іншого об’єкта, який став метою проекту: чистота скверу, довіра між переселенцями і корінними жителями.

  Отже, кількісний результат – фіксує кількість наданих послуг, учасників заходу, одержувачів конкретної допомоги, кількості випущених книг тощо.

  Якісний результат (що зміниться?) – відображає позитивні зміни, які відбудуться в результаті проведення заходів, надання послуги тощо.

  Приклад планування кількісних та якісних результатів проекту (Табл. 12).

  Таблиця 12.

  Планування кількісних та якісних результатів проекту

  Завдання проекту	Кількісний результат	Якісний результат
  Формування                             навичок вирішення психологічних конфліктів                                       у дезадаптованих підлітків та їхніх батьків через проведення навчальних заходів.	У семінарі візьмуть участь не менше 40 дезадаптованих підлітків та їхніх батьків.	Не менше 80 % батьків дезадаптованих                                 підлітків зазначають, що помітили поліпшення взаєморозуміння зі своїми дітьми.
  Формування навичок працевлаштування                                 в безробітних жінок через проведення навчальних заходів.	Для 20 безробітних жінок буде проведено не менше 5 семінарів- тренінгів для набуття навичок пошуку роботи.	Не менше 60 % безробітних жінок пройшли навчання і тепер зможуть влаштуватися на постійну або тимчасову роботу протягом 6 місяців після навчання.

   Опишіть всі результати, але виберіть найбільш значущі. Пам’ятайте, що результати повинні бути вимірюваними! Спробуйте відповісти наскільки краще / більше / менше / сильніше тощо. Краще кілька хороших і конкретних результатів, ніж безліч незрозумілих і розпливчастих. Якщо під час опису проблеми ви вказали якісь дані, що були наявними «до проекту», то використовуючи їх ви зможете продемонструвати, як завдяки проекту змінилася ситуація.

  Ефект проекту в довгостроковій перспективі

  Зміст цього підпункту покликаний роз’яснити як, завдяки яких ресурсів заявник сподівається зберегти і розширити досягнення даного проекту; переконує грантодавця в тому, що після витрати його коштів знайдуться ресурси для підтримки даної ініціативи. Якщо вам потрібні гроші для організації певної нової програми або реорганізації вже наявної, то як ви вчините, коли кошти закінчаться? Тверджень про пошуки нового грантодавця недостатньо. Ви повинні представити план, який переконав би спонсора в тому, що програма буде успішно функціонувати й у майбутньому. Серед питань, які треба розглянути у зв’язку з цим (тобто спробувати відповісти на них не тільки грантодавцю, але й собі), можна назвати такі:

  • Які наявні можливі джерела майбутнього фінансування?
  • Чи знайдуться місцеві державні або приватні установи, готові продовжувати фінансування вашого проекту?
  • Чи збираєтеся ви займатися пошуками не грантових джерел фінансування?

  Майте на увазі, що найкращий план майбутнього фінансування – це план, який не потребує підтримки від спонсора.

  Зразок опису заходів.

  Для досягнення цілей проекту передбачається реалізація таких заходів:

  1. Організація та проведення семінару «Динаміка особистості засудженого і виховний процес у ВТУ»:
     • Організаційна підготовка семінару. Визначення приміщення для проведення семінару, обладнання його необхідною оргтехнікою, підготовка демонстраційних і роздавальних матеріалів. Забезпечення проїзду, проживання та харчування учасників семінару.
     • Інформаційна підготовка семінару. Складання детального списку зацікавлених учасників, розсилка запрошень, розміщення повідомлень про семінари в засобах масової інформації, проведення особистих зустрічей з адміністрацією ВТУ України.
     • Проведення дводенного семінару. Кількість учасників семінару до 42 осіб, з них

  36 – іногородні. На семінарі виступить фахівець із виправно-трудової психології з доповіддю «Дослідження динаміки особистості засудженого». Після обговорень результатів дослідження учасники семінару діляться власним досвідом вивчення особистості засудженого і виробляють рекомендації щодо ефективного використання способів та методів психологічного впливу.

  2. Організувати випуск щоквартального бюлетеня «Як домогтися успіху на волі»:
     • Організаційна підготовка до випуску бюлетеня. Попередні переговори з друкарнями.
     • Збір та аналіз матеріалів, підготовка тексту першого номера бюлетеня. Організація збору матеріалу, розробка структури бюлетеня й редагування тексту першого номера.
     • Підготовка до друку і випуск першого номера бюлетеня. Макетування та видання першого номера бюлетеня накладом не менше 2 000 примірників.
     • Поширення бюлетеня у ВТУ. Розсилка інформаційних повідомлень про майбутній випуск першого номера бюлетеня, розміщення повідомлення про видання та адреси редакції в засобах масової інформації.
  3. Підготовка та апробація навчального курсу «Виправно-трудова психологія»:
     • Розробка тематичного плану і робочої програми навчального курсу. Визначення кількості лекційних, семінарських та практичних занять. Розробка робочої програми, планів семінарських і практичних занять, списків рекомендованої літератури. Розробка 2-3-х варіантів навчальної програми.
     • Апробація навчального курсу і його коригування.

  Апробація буде проводитись на базі психологічного та юридичного факультетів Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки. Курс буде читатися протягом одного семестру у формі лекцій та психологічних практикумів. Після апробації, буде проведене відповідне редагування й остаточна редакція навчально-методичних матеріалів.

  3. Підготовка до друку та видання матеріалів навчального курсу: а) тематичні плани навчального курсу;

  б) навчальний посібник «Виправно-трудова психологія».

  • Моніторинг і оцінка.

  Цей розділ (2–3 абзаци) повинен містити відповіді на такі питання:

  • Як загалом буде оцінюватися ефективність проекту?
  • Хто оцінюватиме досягнення поставлених завдань і намічених результатів під час виконання проекту (описати процедуру оцінки) і після його закінчення?

  Моніторинг – це регулярний процес збору та аналізу інформації для відстеження ходу виконання намічених планів і перевірки відповідності встановленим стандартам. Моніторинг дозволяє визначити – чи виконуються організаційні завдання, чи досягаються заплановані результати діяльності. Моніторинг допомагає виявляти загальні напрями і типові варіанти розвитку подій, коригувати стратегії і приймати поінформовані рішення з управління проектом [6].

  Що таке оцінка проекту?[5, с. 177–180]:

  • Оцінка – визначення переваг або цінностей проекту.
  • Мета оцінки – вимірювання результатів проекту та зіставлення їх із завданнями, які цей проект має вирішити.
  • Принципи оцінки – корисність, здійсненність, етичність, точність.

  Мета оцінки полягає в тому, щоб визначити ступінь актуальності і виконання поставлених завдань, ступінь віддачі від внесків у розвиток, а також ступінь ефективності, впливу і стійкості проекту.

  Результати оцінки повинні бути джерелом корисної та достовірної інформації, що дозволяє включити запропоновані уроки у процес прийняття рішень як із боку одержувачів допомоги, так і з боку донорів. Оцінка включає в себе виявлення й осмислення результатів проведеної роботи та аналіз їх цінності.

  Зроблені висновки дозволяють керівникам, бенефіціарам, партнерам і фінансовим донорам та іншим зацікавленим сторонам проекту винести уроки з отриманого досвіду й підвищити якість майбутньої роботи. В якості критеріїв оцінки виступають індикатори.

  Індикатор (лат. Indicator) – це показник, який служить простим і надійним засобом виміру досягнень, відбиває зміни, викликані проектом, або допомагає оцінити діяльність структури, що здійснює проект.

  Характеристика індикаторів:

  • Індикатор піддається виміру або підрахунку: індикатор вважається сформульованим коректно, якщо його можна порахувати. Порівняйте індикатори: «Типи соціальних послуг, наданих пенсіонерам у нашому районі» й «Кількість соціальних послуг, наданих пенсіонерам у нашому районі за типами». Із розгляду підрахунку, застосувати його можна тільки до другого індикатора, оскільки він відстежує, скільки послуг якого типу надається, а перший описує тільки типи послуг.

  • Індикатор однаково розуміється і вимірюється, з однаковою точністю різними людьми в різний час: порівняйте індикатори «Кількість самотніх похилих осіб у районі, які отримують на дому соціальні послуги, що відповідають стандартам, затверджених Міністерством праці та соціальної політики» та «Кількість самотніх похилих осіб у районі, які отримують високоякісні соціальні послуги на дому». Якість послуг може усіма однаково розумітися й у різний час однаково вимірюватися тільки за наявності оформлених письмово й затверджених стандартів, які дозволяють, у великій мірі, уникнути суб’єктивності дослідження.
  • Індикатор вимірює одночасно тільки один параметр: порівняйте індикатори –

  «відсоток літніх людей, які відвідують комп’ютерні курси й демонструють вміння роботи в програмі Microsoft Office Word» і «відсоток літніх людей, які відвідують комп’ютерні курси, поліпшили знання та вміння з роботи в програмі Microsoft Office Word». Некоректність другого індикатора в тому, що в процесі навчання відсоток поліпшення знання нерідко досягає 90 %, a то й 100 %. Однак, поліпшене вміння демонструє набагато нижчий відсоток учнів, оскільки формування умінь вимагає часу і практики. Середній показник знань і вмінь нагадує середню температуру в лікарні і його однаково важко віднести як до успіхів у знаннях, так і до прогресу в уміннях.

  • Індикатор вимірюється своєчасно і без невиправданих витрат: закладаючи в програму або проект індикатори, пам’ятайте про те, що по ним вам доведеться збирати інформацію і на підставі зібраних даних писати звіт. Формулюючи кожен індикатор, думайте про те, що моніторинг та оцінка вимагають ресурсів, тому не треба робити з моніторингу та оцінки окремий проект. Що це означає? Порівняйте два індикатори

  «Відсоток літніх жителів міста, які зателефонували на «гарячу лінію» за результатами реклами в міських ЗМІ» і «Відсоток літніх жителів міста, які знають про «гарячу лінію». Збір інформації за першим індикатором можна здійснювати, ставлячи запитання кожному, хто зателефонував на «гарячу лінію» – «Як ви про нас дізнались?», і на це не потрібно виділяти спеціальні ресурси в проекті. Другий індикатор потребує спеціального дослідження з досить великою вибіркою, оскільки мова йде про всіх жителів міста.

  У висновку залишається звернути увагу на те, що кожен обраний вами індикатор повинен відповідати всім перерахованим характеристикам. У цьому випадку ви зможете зібрати достатньо аргументів для того, щоб переконати себе та інших в ефективності ваших соціальних проектів.

  Приклад опису розділу «оцінка». Приклад 1.

  • Як буде загалом оцінюватися ефективність проекту?
  • Хто оцінюватиме досягнення поставлених завдань і намічених результатів під час виконання проекту (описати процедуру оцінки) і по його закінченню?

  В процесі оцінювання буде враховуватися ставлення самих дітей та підлітків до проведених заходів, де про кожний з них учасники складуть відгуки в письмовій формі.

  На фінальній стадії проекту в 4 школах пройде анкетування, спрямоване на виявлення динаміки ситуації. Відповідно, дві школи повинні брати участь у проекті, а дві інші – ні. Даний підхід до оцінки ситуації дозволить отримати достовірну інформацію про зміни.

  Які критерії оцінки ефективності проекту?

  Передбачається, що під час реалізації проекту в ньому візьмуть участь не менше 300 дітей і підлітків із різних навчальних закладів Кіровоградської області. В організації та проведенні Фестивалю візьмуть активну участь низка державних та комерційних структур. Передбачається, що додатково буде залучено не менше 5 гривень. Буде розроблено пакет нормативних документів, що регламентують міжсекторну взаємодію у вирішенні соціальних проблем місцевої громади.

  В якості організованих центрів для дітей і підлітків виступлять не менше 5 бібліотек та 10 шкіл міст і районів Кіровоградської області. У них пройде не менше 8 заходів, наприклад, Дні національної згоди. На Фестивалі буде представлено, для розгляду експертної комісії, не менше 15 проектних пропозицій. Буде видано та поширено 400 примірників буклету з національної та соціальної толерантності.

  Приклад 2.

  Хто оцінюватиме досягнення поставлених завдань і намічених результатів під час виконання проекту (описати процедуру оцінки) і по його закінченню?

  Оцінка ефективності проекту загалом буде здійснюватися експертом І. І. Івановою, доктором соціологічних наук, професором Центральноукраїнського педагогічного університету О. М. Манежко.

  Оцінювання відбуватиметься у вигляді рецензування методичних та наочних матеріалів, що застосовуються в проекті, експертних висновків про заходи, отриманих даних з опитувальників та анкет.

  Які критерії оцінки ефективності проекту?

  Критеріями якісної оцінки проекту стануть зміни негативних думок людей про міжетнічну солідарності в області, формування позитивних поглядів на плідну взаємодію з іншими етнічними групами.

  Критеріями кількісної оцінки є: число благоодержувачів проекту, зокрема, які взяли участь у його заходах і виявили інтерес до інформаційних матеріалів, що вийдуть у широкий обіг під час реалізації проекту; кількість перспективних соціальних проектів, розроблених «школою».

  • Бюджет.

  Бюджет – найбільш значуща частина заявки, яка ретельно вивчається донором. Люди, які читають заявки і вирішують питання доцільності фінансування проектів, як правило, чудово орієнтуються в питаннях вартості обладнання, орендної та заробітної плати тощо. Складаючи бюджет, необхідно постійно пам’ятати про цілі проекту. Ця частина проекту повинна обов’язково відповідати описовій частині проекту і доводити його реалістичність. Різні грантодавці висувають різні вимоги до складання бюджету, тому необхідно попередньо ознайомитися зі специфікою цих вимог, що відображені в інструкції відповідної донорської організації [5, с. 181].

  Бюджет зазвичай складають після написання проекту, так як він повинен мати достовірну, перевірену фінансову інформацію. Бюджет може складатися в доларах США, євро, гривнях та передбачає можливу інфляційну поправку. У бюджеті показуються інші джерела фінансування. Якщо заявник припускає можливість для реалізації проекту використання власного приміщення або обладнання, то ці витрати включаються до бюджету як власний внесок.

  У бюджеті обов’язково вказується вартість одиниці, кількість одиниць, тривалість проекту, наявність спонсорської підтримки, необхідні кошти, вартість кожної окремої категорії та загальна вартість проекту. Хороший бюджет містить точні суми й показує, звідки вони беруться. Слід уникати необґрунтованого округлення сум. Наприклад, якщо якесь обладнання коштує $ 438, у бюджеті необхідно вказати саме цю суму, а не $ 440. Якщо заплановано 5 поїздок із Кропивницького до Києва, то треба написати: 5 поїздок із Кропивницького до Києва х $ 5,5 = $ 27,5. Така точність покаже читачеві, що грантошукач орієнтується у витратах і серйозно підготувався до реалізації програми [5, c. 181].

  До основних бюджетних категорій можна віднести:

  • штатний розклад (заробітна плата);
  • консультанти;
  • відрядження: проїзд, добові, проживання;
  • прямі витрати: оренда приміщення, офісні витрати, телефон, поштові витрати, комунальні послуги;
  • обладнання: автомобіль, комп’ютер, факс, ксерокс;
  • професійна підготовка;
  • непрямі витрати;
  • інші виплати;
  • поправка на інфляцію [5, с. 182].

  Усі ці категорії можна об’єднати у три групи. Розділ «Оплата праці» може включати в себе: зарплату і гонорари (Salaries and Wages); консультативні і контрактні послуги (Consultant and Contract Services); виплати та податки (Fringe Benefits).

  Підрозділ «Зарплата і гонорари» включає всіх працівників, задіяних у реалізації проекту, за винятком тих, хто надає послуги за контрактом і консультантів. Працівники, що реалізують проект, поділяються на постійно працюючих (повний робочий день) і тимчасово працюючих. Для останньої категорії необхідно вказати частку робочого тижня у відсотках.

  Посадові оклади зазвичай призначаються як середнє арифметичне за відповідною спеціальністю.

  Для даного підрозділу можна використовувати наступну типову форму (Табл. 13):

  Таблиця 13.

  Форма до підрозділу «Зарплата і гонорари» [5, с. 182]

  Кількість працівникі в (Осіб)	Посада	Зарплат а $ /місяць	Робочий час%	Тривалість роботи (скільки місяців)	Повна сума $	Наявна сума $	Необхідна сума $
  1	2	3	4	5	6	7	8

  У графу «Повна сума» вноситься загальна сума коштів, необхідних для оплати кожного працівника. У графі «Наявна сума» вказується зарплата, одержана співробітником з інших джерел. Сюди ж включаються кошти, що надаються на безоплатній основі (наприклад, хтось виконує певний обсяг роботи безкоштовно на добровільній основі). У графу «Необхідна сума» вносяться кошти, які організація запитує у донора.

  Підрозділ «Консультативні й контрактні послуги» включає виплати працівникам, найманим за договором (контрактом), а також консультантам. Відповідно, тут можна визначити кількість робочих днів (графа 5) і передбачувану суму оплати одного дня (графа 3). Якщо для консультантів і контрактних працівників передбачені добові і транспортні витрати, то вони зазначаються у розділі «Основні прямі витрати». Консультант або контрактний працівник може певну частину роботи виконувати безоплатно. У цьому випадку ці витрати проставляються в графі «Наявна сума».

  У підрозділ «Виплати та податки» включають витрати на додаткові виплати співробітникам (медичне страхування, соціальні виплати тощо), а також збори податків до держбюджету. Визначальним документом у складанні цього підрозділу є податкове законодавство заробітної плати.

  У розділ «Основні прямі витрати» включають витрати на:

  • Приміщення і комунальні послуги (Space Costs);
  • Оренду та купівлю обладнання (Rental, Lease or Purchase of Equipment); роздаткові матеріали (Supplices);
  • Відрядження і транспортні витрати (Travel Expenses); інші прямі витрати (Other Costs) [5, с. 183].

  Для написання цього розділу використовують таку типову форму (Табл. 14):

  Таблиця 14.

  Форма до підрозділу «Основні прямі витрати» [5, с. 183]

  Стаття витрат (вид обладнання)	Ціна $	Кількість шт.	Повна сума $	Наявна сума $	Необхідна сума $
  1	2	3	4	5	6

  У розділ «Непрямі витрати» (Indirect Costs) включають ті витрати, які важко пов’язати з будь-якою конкретною діяльністю, але принаймні, ці витрати необхідні для нормального функціонування проекту. Наприклад, зношення основних фондів або амортизація капітального обладнання, загальні комунальні витрати. Для даного розділу можна використовувати таку форму (Табл. 15) [5, с. 183]:

  Таблиця 15.

  Форма до підрозділу «Непрямі витрати» [5, с. 183]

  Стаття витрат	Повна сума $	Наявна сума $	Необхідна сума $
  1	2	3	4

  4.  Додаткові документи – додаток до заяви.

  Зазвичай, фонди самі вказують, що саме вони хотіли отримати в якості додатку.

  Найбільш поширеним є наступний перелік документів [5, с. 184]:

  • супровідний лист (Cover Letter);
  • інформація про організацію – виконавця;
  • робочий план проекту (Summary Chart of Key Activities);
  • організаційна схема (Table of Organization);
  • список посад і посадових обов’язків персоналу (Job Description);
  • біографічні дані учасників проекту (Resume of Curriculum Vitae);
  • обґрунтування необхідності закупівлі обладнання та інших ресурсів;
  • рекомендації та листи підтримки (Letter of Support and Endorsement).

  5.10 типових помилок грантотворця.

  1. Недотримання вимог фонду. Важливо звертати увагу на пріоритети та уважно перевірити термін, форму, комплектність документів, географію, цільову групу, суму грантів, пайову участь, тривалість.
  2. Друга типова помилка – поганий аналіз проблеми. Погано прописана, неповна, неочевидна, кількість благоодержувачів дуже маленьке або взагалі не визначена: «Хто що отримає?» «Чому?» «Навіщо ви це робите?». Проект відображає потреби організації, а не її клієнтів. Організація не знайома з наявним досвідом із даної проблеми або з іншими організаціями. Зрозуміло, що ви, можливо, єдині на полі, але все-таки добре б знати, хто ще працює на цьому полі. І важливо це показувати, бо все-таки, аналіз ситуації повинен бути.
  3. Третя типова помилка – поганий проект. Занадто довгий або короткий – знову ж, подумайте про експерта, який буде читати ваш проект, адже в нього може бути сто проектів, короткі терміни виконання плану. Їм кажуть: «Вам треба прочитати й оцінити сто проектів», – звичайно, вони читають, в очах вже все «замальовується», тому дуже важливо, щоб вони могли віднайти ось ті структурні елементи, й ті аспекти, які важливі. Не слід втомлювати дрібним шрифтом або дуже довгим описом. Тільки суто по справі, дуже коротко, структуровано, логічно, зрозуміло, реалістично, обґрунтовані методи, проект повинен бути «завершений». Тобто, ви розумієте, що вам потрібні ці гроші на певний термін і ви створите такий чудовий результат, який потім буде сам якимось чином працювати або хтось присвоїть собі цей результат, якась НДО або інша організація зможе його далі використовувати. Результати мають бути ясні, мати продовження після гранту й можуть бути мультипліцировані. Зазвичай, західні фонди люблять, щоб результати були мультипліцировані.

  4. Поганий бюджет. Якщо бюджет і проект пишуть різні люди, то тут можуть бути помилки. Кілька етапів, проект має бути повністю погодженим. Написали проект – пишете бюджет, далі знову перевіряєте проект і знову хтось повинен прочитати його повністю, щоб усе було погоджено зі змістом, щоб він був не завищений і не знижений.
  5. П’ята типова помилка – погана організація. Ну, у лапках «погана». Якщо це ваша перша спроба, або ви займаєтеся зовсім іншим, немає аналізу інших організацій, немає зв’язку з іншими організаціями або у вас немає штату.
  6. Шоста помилка – погане оформлення проектної заявки. Ось, як не смішно, часто трапляється, що причиною відмови є те, що неможливо читати соту заявку, де надруковано дрібним шрифтом, де не відформатовані поля –дратує. Навіщо дратувати експерта? Не треба, зробіть гарно, подумайте про експерта, перевірте помилки, це теж показник. Якщо людина пише неграмотно, виникає питання: «А чи грамотна вона у фінансуванні, у бюджетних документах? Чи зможе вона взагалі розпоряджатися нашими грошима і потім відзвітувати за ними?».
  7. Сьома помилка – немає фандрейзингової стратегії. З одного боку, крайність – пасивна поведінка, з іншого – не знаєте, скільки й на що шукаєте, найняли людину, яка не знає вашу організацію і не може про неї розповісти.
  8. Відмова від джерела фінансування, після однієї відмови. Можливо, треба зрозуміти, все-таки, спробувати ще раз.
  9. Але інша крайність – «зациклення». Почавши пошук засобів, організація ходить колом. Не треба стукати в зачинені двері.
  10. І десята помилка – не враховується специфіка донора. Якщо ви одну й ту ж заявку розсилаєте в кілька фондів без змін або заявка надсилається до фондів, що не займаються даною проблематикою, тобто не туди, куди потрібно.

  МОДУЛЬ 7. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ТА ЙОГО РОЛЬ У ВИРІШЕННІ СОЦІАЛЬНИХ ПИТАНЬ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

  Мета: Визначити основні засади соціального партнерства та його роль у вирішенні завдань розвитку територіальної громади.

  Завдання:

  • визначити поняття «громада», «територіальна громада»;
  • надати інформацію щодо принципів роботи в громаді;
  • продемонструвати учасникам роль взаємодії та партнерства у вирішенні проблем громади;
  • проаналізувати можливі шляхи партнерства, труднощі і чинники успіху;
  • відпрацювати модель мобілізації громади та соціального партнерства;
  • дати учасникам інформацію щодо консенсусу як методу прийняття рішень.

  Матеріали та обладнання: слайди презентації, роздаткові матеріали.

  Орієнтовний час проведення: 2 дні по 8 годин.

  Хід проведення

  1. Привітання, повідомлення теми та постановка завдань.

  Тренер вітає учасників, дає коротку інформацію про себе. Повідомляє тему: «Ми з вами говорили про те, що кожен Центр місцевої активності розвивається своїм шляхом. Однак, незважаючи на всі відмінності, кожен Центр має спільні стратегії діяльності. Однією з таких стратегій є партнерство. І сьогодні ми будемо обговорювати цю проблему. Отже, наша

  тема «Соціальне партнерство та його роль у вирішенні соціальних проблем територіальної громади».

  Розглядаючи дану проблему, ми повинні відповісти на такі питання:

  • Що таке міжсекторне партнерство для вирішення соціальних завдань?
  • Чому необхідно використовувати цю стратегію і як її розвивати?
  • Як можна привернути увагу державних органів та бізнесу для вирішення соціальних питань?
  • Які існують інструменти та підходи для налагодження ефективного партнерства і яке партнерство можна вважати ефективним?

  Отже, основні питання для обговорення:

  1. Визначення основних понять.
  2. Що нам дає партнерство.
  3. Типи взаємодії партнерів.
  4. Соціальне партнерство та мобілізація громади.

  2.  Визначення очікувань та побоювання учасників.

  Усі учасники отримують стікери (наприклад, жовтого і червоного кольорів). Тренер пропонує учасникам записати власні очікування від тренінгу, а також побоювання або те, що їх насторожує.

  Після того, як всі учасники записали свої очікування та побоювання, вони один за одним озвучують свої сформульовані думки і прикріплюють їх на аркуш паперу фліпчарта. Наприкінці, тренер звертає увагу на те, що після закінчення тренінгу, вони звернуться до цього листа знову для того, щоб проаналізувати, які очікування здійснилися, а які – ні, а також чи зникли побоювання, але й можливо, з’явилися нові.

  3.  Визначення понять, пов’язаних із поняттям «громада».

  • Запропонувати учасникам тренінгу висловитися з питання про те, які асоціації в них виникають у зв’язку з поняттям «громада».
  • Інформаційне повідомлення тренера: «Громадяни, громада, громадськість, громадянське суспільство… Ці слова стали невід’ємною частиною нашого повсякденного життя. Їх часто використовують, до них звертаються як до певних цінностей, стандартів, ідеалів. Ці поняття по-різному трактують, іноді в одне й те ж слово вкладають різний зміст, а іноді використовують їх як синоніми [4, с. 5–31].

  Що ж є спільним між ними?

  Насамперед, ці поняття вказують на певну ідентифікацію, належність людей до якоїсь цілісності, до спільноти. Не існує єдиного підходу до визначення поняття «громада».

  Іноді, говорять про громаду як про спільноту, постійно або тимчасово об’єднану спільними проблемами або інтересами, наприклад, тих, хто бере участь у зборах, зустрічах або, коли говорять про представників етнічних спільнот. І все ж найчастіше про громаду кажуть, коли мова йде про спільноту, яка об’єднана за ознакою спільного проживання в певній місцевості, тобто про територіальну громаду.

  Ці два визначення не виключають один одного. Люди можуть бути одночасно і членами територіальних громад, і співтовариств, об’єднаних певними інтересами й потребами. Тобто люди, як члени територіальної громади, мають певні спільні інтереси, і саме ця спільність інтересів дозволяє їм вирішувати соціальні проблеми [18]».

  • Робота в групах. Тренер об’єднує учасників у 4 підгрупи і пропонує кожній із них обговорити та визначити ознаки, які можуть об’єднувати громадян громади. Причому, таких ознак необхідно назвати як можна більше. Наприклад, об’єднання громадян можливе за віком або за професією. Об’єднуючи громадян за певною ознакою, необхідно навести приклади існуючих організацій. Наприклад, об’єднання підприємців, релігійна громада…

  Після обговорення, групи презентують свої напрацювання.

  • Інформаційне повідомлення тренера: Узагальнення ваших напрацювань можна представити так:

  Громади:

  • Об’єднання громадян за місцем проживання, у тому числі, в районі або мікрорайоні.
  • Об’єднання громадян на основі спільних культурних цінностей.
  • Об’єднання груп людей, які мають спільні інтереси або схожий досвід.

  В українському законодавстві використовується термін «територіальна громада», він є ключовим для розуміння реалізації місцевого самоврядування.

  Конституція України визнає право самостійно вирішувати питання місцевого значення лише за територіальними громадами, жителями адміністративно-територіальних одиниць, тобто поселень (сіл, кількох сіл, селищ, міст).

  У статті 5 Конституції України дається визначення територіальної громади – жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

  І хоча цей Закон був прийнятий ще в 1997 р, дискусії навколо цього терміну

  «територіальна громада» тривають. Постають питання:

  • Територіальна громада – це те, що вже є, або те, що ще необхідно створити?
  • Громада – це просте перерахування жителів одного або декількох населених пунктів або це велика група людей із притаманними лише для неї певними особливостями? [4, с. 5]
  • Який юридичний статус громади?

  Сьогодні фахівці пропонують розширити термін «територіальна громада» і сформулювати його наступним чином – жителі, що мають спільні інтереси, обумовлені постійним місцем проживання в межах відповідної самоврядної адміністративно- територіальної одиниці, власні органи місцевого самоврядування, місцевий бюджет та комунальну власність.

  Однак, громада, щоб бути як такою, а не тільки називатися нею, повинна мати певні ознаки.

  Додаткові ознаки громади:

  • Загальні ознаки, які об’єднують людей між собою (місце проживання, етнос, вік тощо);
  • Мережа відносин та взаємодії в громаді;
  • Колективна дія (люди усвідомлюють спільний інтерес і здатні на організацію колективної дії);
  • Сформована ідентичність (людина в громаді відчуває свою належність до єдиного цілого, емоційно пов’язана з цією місцевістю, має певну лояльність у відношенні до громади).

  Відповідно, термін «громада» стосується конкретних людей певної території, а також досвіду, соціальних відносин і прагнень.

  • Знайомство учасників із термінами, що пов’язані з поняттям «громада»:

  Активізація – спонукання до дії, більший вияв чогось. Активізувати – спонукати до активності.

  Активізація громади – вмотивована активна участь окремих громадян та громадських організацій у вирішенні місцевих проблем, що мають негативний соціальний вплив. Активізація громади має на меті підвищення рівня поінформованості про проблеми та потреби на рівні громади, оволодіння навичками та технологіями вирішення цих проблем [29].

  Мобілізація громади – об’єднання засобів і ресурсів громади, міжгалузеве та міжсекторне співробітництво у вирішенні конкретних проблем конкретної громади.

  Потенціал – здатність окремих осіб та організацій до дієвої, ефективної та сталої реалізації своїх ресурсів.

  Робота в громаді – процес розвитку як колективного, так і індивідуального досвіду. Мета такого процесу – робота з членами громади задля колективного з’ясування ними своїх проблем і потреб, визначення та досягнення цілей демократичним шляхом, поважаючи потреби та права інших.

  Розвиток – позитивні зміни, у тому числі соціальні, з допомогою яких громада набуває більш комплексного характеру, підвищує свої колективні можливості, змінює свій потенціал для вирішення проблем і змінює якість своєї організації.

  Розвиток громади – плановий розвиток усіх аспектів громадського добробуту (економічного, соціального, екологічного та культурного). Це процес, з допомогою якого члени громади об’єднуються для реалізації спільних заходів та вироблення власних рішень щодо розв’язання спільних проблем, з якими вони стикаються [29].

  4.  Громадянське суспільство: визначення, основні принципи

  • Робота в групах. Тренер об’єднує учасників у три групи, кожна група отримує роздатковий матеріал. Групи отримують завдання: ознайомитися з нижче представленим матеріалом, проаналізувати і представити для всієї групи.

  Завдання для груп:

  Перша група вивчає і презентує матеріал із проблеми розуміння «громадянського суспільства»:

  Структура громадянського суспільства

  Громадянське суспільство включає всю сукупність міжособистісних відносин, що розвиваються поза рамками і без втручання держави. Воно має розгалужену систему незалежних від держави суспільних інститутів, що реалізують повсякденні індивідуальні та колективні потреби. Оскільки інтереси громадян нерівнозначні і сфери громадянського суспільства мають певну підпорядкованість, яку можна виразити у такий спосіб.

  Базові людські потреби в їжі, одязі, житло тощо, що забезпечують життєдіяльність індивідів, задовольняють виробничі відносини. Вони складають як би перший рівень міжособистісних взаємозв’язків. Ці потреби реалізуються через такі суспільні інститути, як професійні, споживчі та інші об’єднання й асоціації.

  Потреби в продовженні роду, здоров’я, вихованні дітей, духовному вдосконаленні і вірі, інформації, спілкуванні тощо. Реалізує комплекс соціокультурних відносин, що включає сімейно-шлюбні, релігійні, етнічні й інші взаємодії. Вони утворюють вже другий рівень міжособистісних взаємозв’язків. Потреби даного рівня задовольняються в рамках таких інститутів, як сім’я, церква, освітні та наукові установи, творчі спілки, спортивні товариства тощо.

  Нарешті, третій, вищий рівень міжособистісних відносин становлять політико- культурні відносини, які сприяють реалізації потреби в політичній участі, що пов’язана з індивідуальним вибором на основі політичних уподобань і ціннісних орієнтацій. Цей рівень передбачає сформованість у індивіда конкретних політичних позицій. Політичні переваги індивідів і груп реалізуються з допомогою груп інтересів, політичних партій, рухів тощо [26].

  Структура громадянського суспільства включає в себе ті суспільні інститути, які покликані відстоювати інтереси окремих груп населення, до таких прийнято відносити:

  1. Громадські об’єднання та правозахисні організації.
  2. Політичні рухи й партії.
  3. Незалежні ЗМІ.
  4. Сім’я як основний осередок суспільства.
  5. Церква та релігійні об’єднання.
  6. Громадські інститути, які не підлеглі державі (підприємництво, власність тощо).

  Друга група вивчає і презентує матеріал із проблеми «принципів громадянського суспільства»:

  Принципи громадянського суспільства

  Можна вказати низку найбільш загальних ідей та принципів, що лежать в основі будь- якого громадянського суспільства, незалежно від специфіки тієї чи іншої країни. До них належать:

  • Економічна свобода, різноманіття форм власності, ринкові відносини.
  • Безумовне визнання і захист природних прав людини і громадянина.
  • Легітимність і демократичний характер влади.
  • Рівність усіх перед законом і правосуддям, надійна юридична захищеність особистості.
  • Правова держава, ґрунтується на принципі поділу і взаємодії влади.
  • Політичний та ідеологічний плюралізм, наявність легальної опозиції.
  • Свобода думок, слова і друку, незалежність засобів масової інформації.
  • Невтручання держави у приватне життя громадян, їх взаємні обов’язки і відповідальність.
  • Класовий мир, партнерство та національна згода.
  • Ефективна соціальна політика, що забезпечує гідний рівень життя людей.

  Цивільне суспільство – не державно-політична, а головно, економічна й особиста, приватна сфери життєдіяльності людей, що реально сприяють складанню відносини між ними. Це вільне, демократичне, правове, цивілізоване суспільство, де немає місця режиму особистої влади, класової ненависті, тоталітаризму, насильства над людьми, де поважають закон і мораль, принципи гуманізму і справедливості.

  Роль держави полягає перш за все в тому, щоб охороняти правопорядок, боротися зі злочинністю, створювати необхідні умови для безперешкодної діяльності індивідуальних і колективних власників, реалізації ними своїх прав, свобод, активності та підприємливості. Громадянське суспільство починається з громадянина та його свободи.

  Третя група вивчає і презентує матеріал із проблеми «розвитку громадянського суспільства і демократії участі»:

  Громадянське суспільство і демократія участі.

  Поняття «громадянське суспільство» також має багато значень. Важливо зазначити, що громадянське суспільство – це ідеал і одночасно умова існування й розвитку особистості, суспільства та демократії.

  Громадянське суспільство – це рівень розвитку суспільства, яке характеризується безумовним дотриманням прав людини, реалізацією обов’язків, відповідальністю членів суспільства за його долю.

  Громадянське суспільство, у цьому випадку, можна визначити як сукупність незалежних від держави відносин та інститутів, що виражають волю й захищають інтереси громадян.

  Змістовний аналіз поняття «громадянське суспільство» дозволяє виділити низку його характеристик. До них належать такі:

  • По-перше, громадянське суспільство – це всі відносини в суспільстві, які визначаються самими індивідами, а не державою. Це сфера свободи індивіда (в рамках визначеного державою закону), сфера його самодіяльності в різних сферах життя, сфера приватного життя індивідів. Сфера приватного життя – це сфера переконань індивіда, його цінностей, культурних уподобань, конфесійної належності тощо, тобто сфера, в якій індивід здійснює той чи інший вибір, ставить і досягає мети, задовольняє свої потреби.
  • По-друге, громадянське суспільство – це відносини, які виникають між людьми як представниками тих чи інших соціальних груп, як носіями тих чи інших ролей, функцій (вчитель – учень, продавець – покупець, роботодавець – найманий працівник тощо).
  • Нарешті, громадянське суспільство – це діяльність різних об’єднань та організацій, створених з ініціативи самих індивідів для вираження та захисту їхніх інтересів. Причому ознакою громадянського суспільства є не просто наявність громадських організацій (вони існували в нашій країні й у період тоталітарного режиму, але були створені з ініціативи партії та держави і виконували, в основному, ідеологічні та політичні функції – піонерська організація, комсомол, профспілки, ветеранські організації), а саме характер їхнього створення та виконувані ними функції [26].

  Громадянське суспільство не зводиться до якоїсь однієї із зазначених характеристик, а являє собою єдність, тобто одночасне співіснування даних проявів. З цієї точки зору громадянське суспільство може бути визначене як сукупність незалежних індивідів та їхніх добровільних об’єднань, які переслідують свої цілі.

  Сутність громадянського суспільства полягає в тому, що воно об’єднує і виражає насамперед інтереси громадян, їхні сподівання, свободу, запити, потреби, а не волю правлячих еліт, влади, держави. Останнє (держава) покликане виступати лише слугою суспільства, його довіреним представником. Держава для суспільства, а не суспільство для держави. Водночас, між ними не повинно бути антагонізму.

  Громадянське суспільство – відкрите, демократичне, антитоталітарне, саморозвиваюче суспільство, в якому центральне місце займає людина, громадянин, особистість. Воно несумісне з директивно-розподільною економікою, нав’язуванням зверху примусових зразків життя й діяльності. Вільні індивіди-власники об’єднуються для спільного задоволення своїх інтересів і служіння загальному благу [37].

  Демократія участі – це концепція демократії, розроблена філософією й соціальною наукою ХХ ст. (Л. Штраус, Е. Феглін та ін.). Цим поняттям позначається політичний лад, за якого активна частина суспільства організована в асоціації (партії, союзи, рухи), громадсько-діяльнісна, поінформована, формує виборчі установи влади, контролює їхню діяльність через своїх представників і роботу самих представників, яким вона делегує захист своїх інтересів та поглядів. В історії політичного життя суспільства постійно розгорталася боротьба за участь, проти його обмежень (майнових, вікових, національних, статевих цензів). Ця боротьба призвела до створення загального виборчого права, але ще не закінчилася, оскільки навіть у розвинених демократичних суспільствах не вдалося досягти реальної активності більшості й ліквідувати негласні обмеження (участь жінок в органах влади, національного представництва тощо). Ступінь участі громадян в управлінні суспільством визначає політичний вигляд країни, її політичне життя й політичну культуру [1].

  Усвідомлення громадянами своєї ролі, посилення їх активності та пошуку шляхів забезпечення ефективного управління в нових соціокультурних умовах призвели до становлення поняття «демократія участі».

  Демократія участі – це визнання потреби доповнення представницької демократії (участь громадян у виборчих процесах, коли виборці делегують комусь вирішення своїх проблем) процедурами залучення громадськості до обговорення оптимальних шляхів вирішення нагальних проблем та їх вирішення.

  Демократія участі передбачає налагодження взаємодії органів влади з громадськістю, вдосконалення інформування громадян про стан справ та активізацію широкої участі громадян під час прийняття рішень на всіх рівнях.

  Демократія участі реалізується на основі таких ідей:

  • свобода слова;
  • відкрита і критична комунікація;
  • рівність доступу до різноманітних джерел інформації;
  • рівність всіх учасників діалогу щодо можливості його ініціювання та проведення.

  Після презентації в групі проводиться обговорення викладеної теми для закріплення знань учасників із даної проблеми.

  Питання для обговорення:

  • Що таке громадянське суспільство?
  • Чому важливо дотримуватися принципів громадянського суспільства?
  • Що означає поняття «демократія участі»?
  • Чим був корисний матеріал, що ми розглянули?

  5.  Принципи роботи в громаді – принципи розвитку громад.

  Практичні аспекти розвитку громад розглядаються в роботі учасників українсько- канадського проекту. Ця робота називається: «Громади України: на шляху відродження». З огляду базових цінностей демократії, автори виділяють кілька принципів роботи в громаді:

  • бажання змінити своє життя і готовність до дій;
  • позитивне мислення, гнучкість;
  • збереження культурних традицій громади;
  • єдність – сила громади;
  • участь – умова розвитку;
  • розвиток партнерства;
  • відкритість;
  • загальне рішення конфліктів;
  • рівність можливостей і справедливість;
  • спільне бачення майбутнього;
  • готовність до навчання;
  • життєздатність процесів і результатів, стійкість розвитку.

  Розгляд даних принципів та оцінка їхньої важливості:

  Бажання змінити своє життя й готовність до дій.

  Розвиток починається зсередини. Поки людина не матиме бажання змінити себе, своє життя, ніхто інший не зможе зробити це за неї і допомогти їй. Люди здатні змінити навколишнє життя на краще, вони впливають одна на одну. Участь громадськості та розвиток громади базується на роботі з людьми. Участь виходить із потреб людини та її відповідальності за навколишнє середовище, за свою громаду. Важливо припинити бути пасивним і чекати на зміни, бути одержувачем послуг, а навпаки – змінити своє ставлення до того, що відбувається, – захотіти змін на краще і стати їхнім двигуном. Лише діючи, людина реалізує себе. У будь-якій спільній справі необхідно починати із себе.

  Позитивне мислення, гнучкість.

  Якщо не можеш змінити ситуацію – зміни своє ставлення до неї. Важливо не акцентувати увагу на минулому: на минулих образах, невдачах, втратах. Зациклення на

  «старих ранах» заважає тверезо оцінити сьогоднішню й завтрашню ситуацію. Необхідно дивитися вперед і рухатися. Важливо розвивати впевненість у собі, у сили команди. Гнучкість підходів передбачає адекватне реагування на наявні проблеми, готовність до корекції планів, нових домовленостей заради вирішення актуальних проблем.

  Збереження культурних традицій громади.

  Для успішного розвитку громад необхідно враховувати їхні реальні умови, місцеву специфіку, звичаї і традиції. Усі громади, як і люди, різні. Тому важливо зберегти їхню самобутність, зокрема, примножити і розвивати її.

  Єдність – сила громади.

  Необхідною умовою успіху є об’єднання громади навколо спільних проблем та інтересів. Якщо ми всі заодно, якщо ми разом, якщо ми об’єднуємо свої зусилля на шляху досягнення поставлених завдань і цінностей – ми відчуваємо підтримку та турботу інших, ми відчуваємо свою силу і віримо в перемогу.

  Участь – умова розвитку.

  Без участі кожного члена громади марно сподіватися на належний розвиток громади. Участь відкриває можливість самореалізації, обговорення різних проблем і варіантів їхнього вирішення, пошуку оптимальних шляхів розвитку, залучення людей до вирішення питань, які впливають на їхнє життя.

  Розвиток партнерства.

  Відкритість до взаємодії з усіма зацікавленими сторонами, налагодження співпраці на основі взаємоповаги та довіри, у тому числі міжсекторної, відкриває шлях до зміцнення нашого потенціалу і вирішення наявних проблем. Стимулювання контакту між людьми є запорукою розвитку.

  Відкритість.

  Відкритість та прозорість нашої діяльності це шлях, що відкриває можливість для участі та співпраці, дозволяє розвивати партнерство, зміцнює довіру до нас, відкриває альтернативи дій. Ми повинні докладати максимальних зусиль для того, щоб проінформувати всіх зацікавлених.

  Загальне рішення конфліктів.

  Робота в громаді пов’язана зі змінами, які сприймаються неоднозначно, а іноді викликають опір і конфлікти. Успіх роботи в громаді полягає не у відсутності конфліктів, а у здатності їх конструктивно вирішувати. Етика впровадження змін потребує постійного переконання людей у необхідності та корисності нововведень шляхом інформування, освіти, спілкування та участі; надання допомоги та підтримки тим, хто проходить через процес змін, переговорів і пошуку згоди.

  Рівність можливостей і справедливість.

  Визнання прав і свобод людини, повага до кожного члена громади – мають бути основою діяльності. Усі бажаючі повинні мати рівні можливості для участі в розвитку громади. Визнання принципу «рівності» передбачає протидію дискримінації, а також підходам, що їй сприяють. Необхідно підтримувати людей у їхньому бажанні користуватися своїми громадянськими правами, задовольняти свої потреби і мати контроль над процесами прийняття рішень, які впливають на їхнє життя.

  Спільне бачення майбутнього.

  Об’єднання навколо спільних проблем та інтересів вимагає визначення загальних цілей і завдань. Необхідно розуміти, чого ми хочемо досягти, куди йдемо і чому. Без бачення майбутнього немає розвитку.

  Готовність до навчання.

  Відкритість до сприйняття нової інформації, нових знань, вдосконалення навичок та апробація нових методик діяльності є важливим інструментом змін. Навчаючись, аналізуючи власну діяльність, обмінюючись досвідом з іншими, ми відкриваємо перед собою нові можливості, ми зміцнюємо наші шанси у досягненні мети. Ми самовдосконалюємось, ми ростемо, росте наша громада. Громадяни повинні знати свої права та обов’язки, які стосуються співпраці з владою і впливати на процес прийняття рішень. Усі зацікавлені сторони повинні бути проінформовані про методи участі громадськості, особливості їх впровадження та потенційні результати.

  Життєздатність процесів і результатів, стійкість розвитку.

  Здійснюючи ту чи іншу діяльність, ми звертаємо увагу на наслідки наших дій, а також плануємо подальші наші кроки. Дуже важливо діяти і мислити стратегічно. Стійкість – це забезпечення зв’язку, послідовність у нашій діяльності, продовження і зміцнення досягнутих результатів у майбутньому, забезпечення продовження змін, які ми ініціюємо або яких вже досягли. Ми повинні використовувати процеси, які показали свою результативність і одночасно повинні бути гнучкими й адекватно реагувати на зміну ситуації і навколишнього середовища та, відповідно, змінювати свої підходи.

  Ці принципи використовуються для посилення можливості громади реагувати на потреби громадян, вони маю відношення й до економічного, і до соціального розвитку. Вони є основою розвитку громади. Найголовніше – вони сприяють участі та залученню громадян до вирішення проблем.

  Примітка для тренера: Для активізації учасників, під час викладу даного матеріалу, необхідно залучати їх до обговорення кожного принципу, пропонуючи їм пояснити їх розуміння даного принципу, а також обговорення питання про те, що буде, якщо не дотримуватися даного принципу.

  6.  Рефлексія.

  • Чи зрозумілим є матеріал?
  • Чи залишилися питання щодо тем, що обговорювалися?
  • Чи є щось, що заважає працювати?
  • Чи є якісь побажання?

  7.  Обґрунтування необхідності партнерства.

  Тренер говорить: «Однією із стратегій розвитку громади є соціальне партнерство.

  Нам необхідно відповісти на питання чому необхідно реалізовувати цю стратегію».

  • Інсценування казки «Ріпка».

  Тренер каже: «Нам необхідно спільно вирішити одне важливе завдання: з’ясувати одну з найбільш істотних ознак міжсекторного партнерства. Для вирішення цього завдання організуємо театр. У театрі все, як годиться: сцена (тренер показує місце, де розгортатиметься дія), глядачі (тренер показує на учасників), режисер. Режисером буду я. Як режисер, я хочу поставити новаторський спектакль. Моє новаторство полягає в тому, що я ставлю спектакль, в якому немає професійних акторів, однак, кожен глядач у будь- який момент може стати актором. Актори виконують свої ролі без слів. Слова буду вимовляти я. На перші дві ролі акторів – запрошую я, на інші ролі з числа глядачів будуть запрошувати самі артисти.

  Моя новаторська ідея буде зрозумілою для вас, якщо ви згадаєте всім відому з дитинства казку «Ріпка»:

  Посадив дідусь ріпку (тренер підходить до одного з учасників, бере його за руку й садить на стілець). Виросла ріпка велика-превелика. Прийшов до ріпки дідусь (тренер запрошує ще одного учасника). Взявся за ріпку. Тягне-потягне – витягнути не може. Покликав дід бабусю («актор» запрошує когось з учасників на роль бабусі). Дідусь – за ріпку, бабуся – за дідуся, тягнуть-потягнуть – витягти не можуть. (І далі на сцену послідовно виходять: внучка, Жучка, кішка, мишка).

  Тренер продовжує: дідусь – за ріпку, бабуся – за дідуся, внучка – за бабусю, Жучка – за внучку, кішка – за Жучку, мишка – за кішку. Тягнуть-потягнуть – витягли ріпку!»

  Під час обговорення, учасники легко приходять до висновку, що іноді для виконання завдання необхідні спільні зусилля. Після висловлювань учасників, тренер акцентує їхню увагу на тому, що основна ідея казки «Ріпка» становить одну із суттєвих ознак соціального партнерства: «Яка це ознака?», – запитує тренер учасників.

  Узагальнюючи висловлювання членів тренінгової групи, тренер каже: «Ви маєте рацію. Партнерство – це така стратегія, яка допомагає консолідувати зусилля різних фахівців, різних організацій, допомагає їм взаємодіяти між собою, допомагати один одному і вирішувати загальне глобальне завдання. Власне для вирішення цього загального завдання і створюються партнерські відносини».

  • Вправа «Взаємодія заради партнерства».

  Вправа проходить у кілька етапів.

  Перший етап.

  Тренер роздає кожному учаснику дві надувні кульки, пропонує надути їх і зав’язати.

  Після того, як усі виконають завдання, тренер ставить запитання:

  • Чи важко було впоратися із завданням самостійно?
  • Чи зверталися ви по допомогу до сусіда?
  • Чи вдавалося вам домовитися між собою, щоб допомогти один одному?
  • Які висновки можна зробити?

  Висновок тренера з даного етапу: Ви переконалися в тому, що для виконання такого нескладного завдання, деяким необхідна була взаємодія й партнерська допомога один одному.

  Другий етап.

  Тренер пропонує учасникам уявити, що їх кульки – це дві конкретні проблеми громади, які кожен бажає вирішити: «Ви розумієте, що як проблеми, так і громади можуть бути різними. Наприклад, хтось бачить проблему в тому, що в їхньому будинку не працює ліфт або відсутнє освітлення на вулиці».

  Тренер пропонує підписати свої кульки маркерами і зобразити на них проблеми у довільній формі: малюнок, ключове слово тощо. Кожен учасник оголошує проблеми.

  Третій етап.

  Тренер пропонує всім учасникам стати посередині кімнати разом зі своїми кульками- проблемами та підкинути їх вгору.

  Завдання: протягом 45 хвилин утримати свої кульки в повітрі, весь час підбиваючи їх. Через 45 хв. тренер дає команду «Стоп». Кожен ловить кульки, щоб не впали (свої або чужі). Ті, що впали піднімати не треба.

  Тренер пропонує подивитися на ті кульки, які впали. Це ті проблеми, які не вдалося вирішити. Піднімає кульки, що впали й разом з учасниками визначає, чиї це кульки і які проблеми впали в прірву. Пропонує учасникам проаналізувати, чому так вийшло і ставить учасникам запитання:

  • Що заважало вам утримувати свої кульки?
  • Як ви думаєте, чи могли б ви впоратися із завданням краще?

  Далі тренер дає учасникам 5 хвилин для того, щоб домовитися й розробити систему, завдяки якій можна всі кульки утримати від падіння на підлогу протягом 45 секунд. Можна працювати всією групою разом або об’єднатися в малі групи, або використовувати будь-який інший творчий підхід.

  Четвертий етап.

  Учасники повинні повторити спробу протягом 45 секунд утримати кульку в повітрі, використовуючи власний сценарій партнерства.

  Можливо, що результатом стане менша кількість кульок, які впали на підлогу. Але можливо, що ця спроба виявиться менш вдалою. Кожен варіант слід обговорити з учасниками.

  П’ятий етап.

  Тренер пропонує скласти всі кульки в кімнаті, а самим стати в коло. Тренер передає учасникам клубок ниток і просить передавати (перекидати) клубок один одному, обов’язково залишаючи у себе ниточку, водночас, продовжуючи фразу: «Партнерство – це…». Наприклад: «партнерство – це співпраця», «партнерство – це допомога», «партнерство – це чесність тощо).

  Примітка: усі висловлювання доцільно фіксувати на аркуші фліпчарта. Дані напрацювання учасників можуть бути використані пізніше під час розгляду поняття «партнерство».

  На закінчення, після того як всі учасники висловляться, повинна утворитися павутина з ниток. Тренер запитує в учасників:

  • Що може символізувати створена сітка?
  • Чи можемо ми сказати, що створили мережу партнерства?
  • У чому таке партнерство нам може допомогти?

  Далі тренер кидає кульки учасників на сітку, що утворилася. Як правило, більшість кульок утримується на сітці, що символічно може означати те, що взаємодія учасників та їхнє партнерство допомогло більшості кульок не впасти, а залишитися в «громаді учасників», й у свою чергу, означає, що проблеми, позначені на кульках, будуть розглянуті громадою і будуть вирішені, на відміну від тієї ситуації, коли кожен діяв самостійно й хаотично.

  Примітка: Для проведення цього етапу необхідно використовувати товсті нитки, щоб сплетена з ниток павутина могла утримувати кульки.

  Після завершення вправи тренер просить учасників висловити свої думки щодо того, що відбувалося і сформулювати власні висновки.

  Бажані висновки:

  • Взаємодія повинна бути ефективною.
  • Для налагодження партнерства важливо домовитися.
  • Партнерство неможливо без взаємодії.
  • У партнерстві важливо почути кожного.
  • Під час вирішення проблем –важливе об’єднання ресурсів.
  • Тренер пропонує учасникам  дати відповіді   на  питання  «Що нам дає партнерство?». Усі запропоновані учасниками варіанти записуються на аркуші фліпчарта.

  Можливі варіанти відповідей (на допомогу тренеру):

  • Нові погляди на давно наявні проблеми.
  • Почутий голос кожного.
  • Краще розуміння між секторами.
  • Нові моделі та ініціативи.
  • Вибір рішень, які найбільшою мірою відповідають місцевим умовам.
  • Здатність громадян самостійно вирішувати свої проблеми.
  • Облік викликів і можливостей.
  • Попередження конфлікту між тими, хто виграв, і хто програв.
  • Ефективне використання ресурсів.
  • Нарощування соціального капіталу.
  • Стійкість досягнутих результатів і змін.

  Далі тренер нагадує учасникам про їхні висловлювання щодо партнерства під час проведення попередньої вправи, демонструє аркуш, на якому зафіксовані висловлювання, пропонує доповнити їх, використовуючи записи проведеного мозкового штурму. Наприклад, «Партнерство – це новий погляд на давно наявні проблеми».

  8.  Визначення «соціальне партнерство».

  Тренер звертається до учасників: У казці «Ріпка» взаємодію створювали люди і тварини. Хто ж є суб’єктами соціального партнерства? Ви знаєте, що структуру сучасного суспільства умовно поділяють на три взаємопов’язані сектори: державний, комерційний і некомерційний. Для ефективного досягнення поставлених перед кожним сектором завдань необхідно налагодити їх конструктивну взаємодію, встановити міжсекторне соціальне партнерство.

  Що таке міжсекторне соціальне партнерство –це конструктивна, цілеспрямована, вигідна учасникам і населенню взаємодія державного, комерційного та некомерційного секторів суспільства у вирішенні соціальних завдань, що забезпечує синергетичний ефект від складання потенціалів і ресурсів кожної зі сторін взаємодії.

  5. Пріоритети та цінності кожного сектору.
     • Колективне малювання картини:

  а) Тренер говорить: «Зараз ми будемо працювати в міні-групах» і пропонує всім учасникам об’єднатися за порядковими номерами від одного до трьох. Групи формуються відповідно за номерами. Тренер вказує кожній групі місце для спільної роботи, пропонує членам підгрупи розміститися по колу й дає таке завдання: «У кожного з вас на столі лежить чистий аркуш паперу, акварельні фарби, пензлики, вода. Завдання кожної підгрупи полягає в тому, щоб усім разом намалювати картину. Тренер продовжує: «Робитимемо це так: спочатку будь-який учасник підгрупи бере аркуш паперу, малює на ньому те, що йому хочеться (наприклад, лінію горизонту), потім він передасть картину учаснику, що сидить праворуч. І наступний учасник намалює на картині те, що йому хочеться й передасть картину далі, таку дію виконує кожен учасник.

  б) Після виконання цієї вправи тренер запитує: «Як ви себе почуваєте?» Або: «Може у вас виникли якісь почуття, переживання, ідеї, якими ви хотіли б поділитися з іншими учасникам». Вислухавши відповіді, тренер каже: «З ваших відповідей видно, що в групах виник позитивний емоційний настрій, і навіть, створено емоційну єдність, – без чого реалізація технології партнерства неможлива».

  в) Презентація виконаних малюнків. Тренер говорить: «Зараз проведемо виставку ваших творчих робіт. Будь ласка, підготуйтеся до презентації ваших картин. Водночас, намагайтеся не тільки розкрити зміст малюнка, але і внесок кожного члена підгрупи. Наприклад: «На нашій картині лінія горизонту, яку намалювала я, і море, яке намалював Віталій, і піщаний берег, який намалював Павло, і багаття, на березі, яке намалювала Юлія тощо».

  Тренер каже: «Ваші малюнки показують, що об’єднуючи зусилля, можна досягти непоганих творчих результатів. Головне, щоб кожен був активний і вносив свій, посильний внесок у загальну справу. Що ж привносить у партнерство кожен сектор – державний, комерційний і некомерційний? Адже в основі діяльності кожного сектору лежать різні пріоритети, цінності та якості. Ознайомимося з ними».

  Державний сектор, громадянське суспільство й бізнес мають різні інтереси і їх хвилюють різні проблеми. Так, держава переймається підтримкою громадського порядку й розподілом суспільних благ. Державні організації включають у себе бюрократичний апарат, структури з державним призначенням (наприклад, судочинство), різні організації, що надають базові суспільні послуги (наприклад, житло), підприємства державної власності (наприклад, комунальні підприємства), систему охорони здоров’я та освіти. Зі свого боку, інститути бізнесу бачать своїм завданням ефективне виробництво товарів і послуг. Поширеними формами організації бізнесу є приватні компанії та спільні підприємства, громадські корпорації тощо. Нарешті, роль інститутів громадянського суспільства полягає у вираженні і збереженні основних цінностей та сподівань суспільства. Громадянське суспільство, звичайно, охоплює неурядові, недержавні організації, суспільні рухи, групи громадян за інтересами, асоціації споживачів, релігійні інститути, жіночі організації, асоціації меншин і корінних груп населення, а також організації територіальних спільнот (Табл.16).

  Таблиця 16.

  Характеристика державного, комерційних і некомерційних секторів

  Сектор	Основа діяльності	Основні характеристики
  Державний сектор	Здійснює регулюючу діяльність на підставі закону: •  створення основи для економічних, політичних і соціальних прав, забезпечення	Спрямований на забезпечення прав, забезпечує доступ до інформації,

   

  	політичної волі, спрямованої на суспільний розвиток; •  розробка законів і правил, впровадження механізмів і забезпечення виконання міжнародних зобов’язань, надання державних послуг із забезпечення основних потреб і прав	стабільність і легітимність.
  Комерційний сектор	Здійснює інвестиції та комерційну діяльності завдяки: •  створенню товарів і послуг; •  забезпеченню зайнятості, інновації та економічного зростання; •  збільшенню прибутку інвесторам для забезпечення наступних інвестицій, які сприятимуть подальшим інноваціям у бізнесі.	Орієнтований на отримання прибутку, характеризується винахідливістю, продуктивністю, чіткістю поставлених завдань і швидкістю їхнього досягнення.
  Некомерційний сектор	Сприяє громадському розвитку завдяки: •  створенню можливостей для індивідуального розвитку і творчості; •  наданню підтримки та послуг всім нужденним і соціально-незахищеним; •  виконанню функції «варта» суспільних цінностей.	Заснований на громадських цінностях, відповідає на потреби суспільства, озвучує їх, охоплює всі верстви суспільства і характеризується креативністю.

  Крім цих загальних характеристик, кожен сектор має свою сферу компетенцій, очікувань і стиль роботи. Завдяки успішному партнерству, окремі якості й можливості кожного сектору можуть бути об’єднані для досягнення спільної мети.

  6.     Сильні і слабкі сторони кожного сектору.

  • Робота в групах.

  Завдання: визначити сильні і слабкі сторони, де 1-а група – держава, 2-а група – бізнес, 3-а група – громадськість.

  Після презентації напрацювань груп, тренер узагальнює: спроба охарактеризувати три сектори через призму їхніх сильних і слабких сторін, дозволяє констатувати, що головні відмінності між цими секторами полягають у специфіці людських, матеріальних і фінансових ресурсів, що і є однією з причин міжсекторної взаємодії.

  • Таблиці на допомогу тренеру (Табл.17-18):

  Таблиця 17.

  Сильні і слабкі сторони трьох секторів (Варіант 1)

  Сектор	Сильні сторони	Слабкі сторони
  Держава (влада)	Стабільність; Система соціальних інституцій; Наявність ресурсів; Кваліфіковані кадри.	Нездатність швидко реагувати на зміни; Бюрократія й корупція;

   

  		Неефективне використання ресурсів.
  Бізнес	Наявність ресурсів та висока ефективність їх використання; Здатність швидко реагувати на зміни; Високий професіоналізм.	Упереджене ставлення пересічних членів громади; Відсутність прямої зацікавленості працювати на соціальні проблеми громади.
  Громадськість	Довіра пересічних членів громади; Генерація соціальних ініціатив; Згуртованість людей, що прагнуть до змін; Можливість працювати з різними групами клієнтів; Надання послуг відповідно до пріоритетних потреб клієнтів.	Недолік матеріальних і фінансових ресурсів; Низький професіоналізм у вирішенні окремих проблем.

  Таблиця 18.

  Сильні і слабкі сторони трьох секторів (Варіант 2)

   

  Сектор	Сильні сторони	Слабкі сторони
  Держава (влада)	Наявність власності; Можливість створення правової бази; Можливість формування бюджету; Наявність адміністративного ресурсу; Доступ до інформаційних ресурсів і можливість впливати на їх контент; Наявність жорсткої структури; Вплив на вирішення соціальних питань; Наявність фахівців високого рівня; Можливість залучення експертів із різних секторів; Надання держпослуг.	Постійне зростання бюрократичного апарату; Жорстка структура і як результат – її інертність; Неефективність контролю витрачання виділених коштів; Стереотипи в методах оцінки соціальних потреб; Низька культура оцінки результатів реалізації програм і проектів; Низька швидкість передачі інформації знизу вгору, знизу вверх.
  Бізнес	Наявність власності – приватної та акціонерної; Широкий спектр технологій роботи в профільній сфері; Фахівці; Фінанси; Широкі зв’язки, у тому числі міжнародні; Система навчання співробітників; Постійний обмін інформацією; Звичка до партнерської роботі; Гнучкість; Уміння рахувати гроші.	Безсистемність благодійності; Ілюзорні                       уявлення             про соціальні проблеми; Одноосібний (особливо малий бізнес); Однорідність                              учасників процесу; Сіра економіка; Складний діалог із владою.

   

  НДО

  Незалежність; Діяльність, що ґрунтується на реальних проблемах; Можливість створювати різні альянси; Наявність великої кількості креативних людей; Можливість створювати і реалізовувати інноваційні підходи до вирішення проблем; Гнучкість; Представляє думку громадян; Постачальник кадрів для влади та бізнесу; Об’єднують людей різних верств, різного віку, утворень; Законослухняність; Можливість залучати волонтерів.

  Нестабільне фінансовий стан; Плинність кадрів; «Зірковість» – нас усе зобов’язані підтримувати; Часто непрофесійне керівництво і менеджмент; Не бачать стратегічних цілей; Дуже мало власності; Упереджене ставлення до бізнесу; Розпущеність.

   

  7. Типи взаємодій.

  Тренер пропонує учасникам ознайомитися з типами взаємодії партнерів. Люди та організації не існують в ізоляції й часто вступають у контакт, взаємодіють з іншими. Але рівень взаємодії може суттєво відрізнятися. Навіть те, що сторони називають партнерством, часто не є ним. Так можна виділити принаймні кілька типів взаємодії:

  • «Згода на публіці» – такі стосунки добре виглядають зовні, учасники взаємодії не сперечаються відкрито й не з’ясовують стосунки на людях, однак кожна сторона, ніби, працює сама по собі.
  • «Паралельні дії» – сторони працюють в рамках погодженої програми, однак мають різні уявлення про те, навіщо вони працюють і чого прагнуть досягти. Їм бракує спільної мети і відчуття спільної відповідальності за процес і результат того, що вони роблять.
  • «Співпраця» – сторони працюють на досягнення спільної мети і взаємно доповнюють один одного.

  Цікаво розглянути варіанти взаємодії, які можуть існувати між громадськими організаціями та іншими організаціями (у тому числі владою). Не всі стосунки є насправді партнерськими, але всі вони можуть слугувати відправним пунктом для налагодження тісної і плідної взаємодії. Розглянемо кілька моделей таких взаємин:

  • «Донор для певного проекту». У цьому випадку стосунки є досить вузькими і цілеспрямованими. Вони формуються навколо виконання конкретних завдань, відповідно до конкретних умов і термінів. Основна увага зосереджена на фінансуванні та звітуванні за використані кошти.

  • «Джерело підтримки нашої програми». У такому форматі взаємодії йдеться не просто про надання ресурсів, а й на змістовну, моральну підтримку, підтримку силою свого авторитету, а може й участь у заходах. Адже йдеться про роботу над спільною проблемою, наприклад, створення кращих умов для молоді, розвиток освіти, сприяння міжетнічній злагоді тощо. Підтримка може включати як фінансову, так і технічну допомогу, спрощення доступу до спеціалістів та інформаційних ресурсів тощо.
  • «Підтримувач, прихильник нашої організації». У такому випадку основна увага надається ефективності життєздатності організації та зміцненню її спроможності працювати й надалі. Фінансова, технічна та інші види допомоги спрямовані як на організацію загалом, так і на певні програми організації.
  • «Альянс, домовленість про співпрацю». У цьому випадку дві або більше організацій можуть домовитись співпрацювати, погодити спільний план дій, зазвичай, у чітко визначеній сфері та на визначений період часу. Насамперед, така форма стосунків передбачає обмін інформацією, досвідом, експертами, взаємну підтримку, використання мереж, контактів тощо. Водночас, гроші не мають вирішального значення і часто взагалі не є основою для стосунків. Така співпраця добре працює між громадськими організаціями та між громадськими організаціями та владою.
  • «Партнерство, спільна діяльність». Мета такої взаємодії є спільна робота на досягнення спільної мети та завдань на основі спільно вироблених принципів і правил, розподілу обов’язків і ресурсів, спільного ризику й очікування спільних успіхів та здобутків. Така взаємодія може працювати як у рамках одного сектору (наприклад, НДО), так і між секторами (наприклад, взаємодія з владою, бізнесом на рівні громади).

  За будь-яких умов співпраці, у кожному із цих форматів стосунків доцільно мати певну угоду між сторонами, яка визначає їхні ролі, обов’язки, сфери відповідальності. Партнерство передбачає визначення умов та обсягів співпраці, цілі та завдань спільної діяльності, очікуваних результатів тощо.

  • Вправа «Навчити один одного».

  Тренер пропонує учасникам об’єднатися в пари. Кожна пара визначає учасника «А» та учасника «Б». Усім учасникам «Б» пропонується протягом 3 хвилин навчити чому- небудь учасників «А» (як готувати певну страву, вивчити пісню, навчити рахунком іноземною мовою, робити масаж тощо). Після процесу навчання, усіх учасників «А» просять продемонструвати набуті вміння. Потім учасникам «А» пропонується навчити чому-небудь учасників «Б», де після чого учасники «Б» також демонструють свої вміння. Після виконання вправи обговорити, який тип співпраці був використаний і чому.

  • Перешкоди на шляху до партнерства (Табл. 19).

  Таблиця 19.

  Типи перепон на шляху до партнерства

  Тип перепони	Приклад
  Громадська думка	переважаюче скептичне ставлення; жорсткі упереджені думки про конкретні сектори/партнери; завищені очікування, що перевершують реальні можливості.
  Негативні характеристики кожного сектору (реальні та уявні)	державний сектор: бюрократичний і непохитний; комерційний сектор: конкурентний і однобокий; некомерційний сектор: войовничий і містечковий.
  Обмежені особисті можливості (людей, які керують партнерством)	недостатні навички в побудові та управлінні партнерством; обмежені внутрішньо організаційні/зовнішні повноваження; занадто вузька роль/спеціалізація; недостатня віра в ефективність партнерства
  Обмежені організаційні можливості партнерських організацій	конфлікт пріоритетів; конкурентна боротьба (всередині сектору); нетерпимість (до інших секторів).
  Зовнішні стримуючі фактори	місцеві соціальні / політичні / економічні умови; масштаб проблем (и) / швидкість змін; неможливість доступу до зовнішніх ресурсів.

   Якщо на шляху партнерства виникає занадто багато непереборних перешкод, ймовірно, краще всього відмовитися від ідеї співпраці до кращих часів. Однак більшість перешкод можна подолати, якщо докласти зусиль і проявити терпіння та цілеспрямованість. Навіть ті проблеми, які ставлять партнерство на грань зриву, можуть бути використані на благо розвитку та посилення партнерства. Деякі вважають (і цьому існує багато реальних підтверджень із досвіду), що криза або зрив у партнерстві створює новий несподіваний і оригінальний поштовх у розвитку партнерства, оскільки змушує учасників по-новому і більш творчо поглянути на ситуацію.

  З цієї точки зору, перешкоди дають партнерству новий важливий виток.

  8.     Основні принципи партнерства.

  • Інформаційне повідомлення тренера. Крім загальної погодженої мети, в основі партнерства лежать основні принципи, що дозволяють підтримувати взаємодію. Ці принципи створюють фундамент партнерства. «Цементують» таку співпрацю. Кожен сектор має свої конкретні завдання, тож представникам одного сектору неминуче буде складно прийняти пріоритети іншого, тому для досягнення компромісу і примирення інтересів усіх сторін необхідно провести обговорення і роз’яснення того, чому конкретний принцип важливий для того чи іншого партнера. У міжсекторному партнерстві існують три основні принципи. Це принципи рівноправності, прозорості і взаємної вигоди.

  Принципи партнерства:

  • Принцип справедливості у відношенні один до одного – цей принцип не означає рівності, а передбачає ставлення один до одного з повагою, а не з позиції сили. Справедливість розглядається як рівне право голосу за столом переговорів і визнання того внеску, який неможливо оцінити в простих грошових величинах або термінах суспільної вагомості.
  • Принцип взаємної вигоди – якщо всі партнери вносять вклад у спільну діяльність, то вони мають право розділити отримані вигоди. Здорове партнерство направлено на досягнення конкретних вигод для кожного партнера, крім загальних переваг для всіх. Тільки у такий спосіб партнерство може забезпечити довгостроковий інтерес партнерів і стійкість співпраці.
  • Принцип прозорості означає повну довіру і відсутність прихованих інтересів у галузі досягнення спільних цілей і завдань. Відкритість і чесність у партнерських відносинах є запорукою довіри, яку багато хто розглядає як важлива умова успіху в партнерстві. Завдяки прозорості в роботі, партнери також отримують можливість повністю відзвітувати перед донорами та іншими зацікавленими сторонами.

  Ці три основних принципи можуть стати початком в переговорах між потенційними партнерами та передувати укладенню первинних угод, навіть якщо на наступному етапі вони можуть бути замінені новими принципами, розробленими партнерською групою. Найважливіше, щоб усі партнери прийняли й погодилися слідувати тим принципам, які всі партнери вважають прийнятним.

  • Дискусія:
  • Як у партнерстві з’єднуються незалежність і рівноправність?
  • Що означає принцип взаємної вигоди?
  • Як ви розумієте прозорість партнерства?
  • Чи повинні партнери обмінюватися інформацією? Як?

  9.     Побудова партнерства.

  • Готовність до партнерства. Тренер пропонує учасникам згадати власний досвід партнерської діяльності. Кілька учасників озвучують цей досвід. Тренер роздає учасникам картки з питаннями і пропонує дати на них відповіді, використовуючи попередній досвід партнерської діяльності:
  • Які цінності вашої організації сприяють початку партнерства (проекту)?
  • Яку користь отримує ваша організація від партнерства з іншими організаціями?
  • Які ризики є для вашої організації, якщо вона працює в партнерстві (реалізує спільний проект)?
  • Як би ви визначили свій внесок у це партнерство (загальний проект)?
  • У чому полягає цінність саме вашого вкладу в командні зусилля? Що ви можете дати?
  • На що ви можете спиратися у своїй організації на початку партнерства? (загального проекту)?
  • Що для вас є визначальним фактором партнерства?
  • Що ви не можете змінити у своїй роботі або поточній діяльності заради партнерства?
  • Яким має бути визнання вас як партнера, щоб ви брали участь у спільних заходах?
  • Скільки часу і сил ви можете цьому приділити?

  Учасники повинні обміркувати ці питання і спробувати висловитися. Нижче наведені питання для учасників із поясненнями і прикладами, які тренеру необхідно озвучити для учасників.

  • Які цінності вашої організації сприяють початку партнерства (проекту)? Мається на увазі, наприклад, позитивна схильність до певної групи населення (ВІЛ-інфіковані та ін.) Або наявність команди фахівців в організації, або цінний попередній досвід діяльності вашої організації: за напрямками роботи, які допоможуть у реалізації даного проекту.
  • Яку користь отримує ваша організація від партнерства з іншими організаціями? Наприклад, новий досвід, нові види діяльності; можливість використання (або придбання) оргтехніки, відеоматеріалів, даними досліджень та ін.
  • Які ризики є для вашої організації, якщо вона працює в партнерстві (реалізує спільний проект)? Наприклад, ризик того, що досягнення вашої організації не будуть чітко представлені або можливий ризик, що використані ресурси не відповідатимуть матеріального покриттю.

  • Як би ви визначили свій внесок у це партнерство (загальний проект)? Вклад може бути людськими ресурсами (фахівцями, співробітниками, волонтерами); матеріальними (фінансова участь); іншими ресурсами (приміщення, оргтехніка, документи та ін.).
  • У чому полягає цінність саме вашого вкладу в командні зусилля? Що ви можете дати? Тут бажано зазначити те, що можете зробити саме ви, можливо, це може бути щось таке, що ніхто інший зробити не зможе. Наприклад, можу отримати підтримку місцевої влади чи написати тренінговий модуль, без якого не можна провести тренінг, або: я унікальний фахівець у сфері…
  • На що ви можете спиратися у своїй організації на початку партнерства? (загального проекту)? Наприклад, на розуміння і підтримку моєї команди, або звільнення мене від будь- яких навантажень.
  • Що для вас є визначальним фактором партнерства? Наприклад, бажання разом вирішити якусь проблему або бажання реалізувати себе як особистість, або бажання підвищити свій професійний рівень, розширити коло спілкування.
  • Що ви не можете змінити у своїй роботі або поточній діяльності заради партнерства? Наприклад, не можу скасувати відрядження, не можу скоротити робочий час.
  • Яким має бути визнання вас як партнера, щоб ви брали участь у спільних заходах? Наприклад, я повинен бути одним із лідерів, або: я повинен бути рівним партнерам, або я згоден бути виконавцем, однак, щоб водночас дотримувалися моєї думки.
  • Скільки часу й сил ви можете цьому приділити? Я можу приділити цьому не більше ніж дві години на день. Можу виконувати всі види діяльності (фізичну, розумову, посередницьку та ін.). Готовий (або не готовий) брати на себе певну (яку) відповідальність. Після індивідуальної роботи учасників, тренер пропонує їм за бажанням висловитися,

  озвучити свої відповіді.

  Потім тренер ініціює загальне обговорення. Питання для обговорення:

  • Чи складно вам було впоратися із завданням?
  • Що викликало основні труднощі? Як ви можете це пояснити?
  • Як ви думаєте, чому саме такі питання були поставлені?
  • Чому, на вашу думку, необхідно отримати відповіді на ці питання?
  • Хто повинен дати відповіді на запропоновані питання?
  • Які висновки можна зробити після проведеної роботи?

  Висновки до вправи

  Відповіді на вище поставлені питання важливі насамперед для кожного, тому що допомагають визначити особистісну готовність до спільних дій із партнерами. Крім цього, ці питання варто обговорити з усіма партнерськими організаціями, залученими до реалізації ініціативи. Це допоможе усвідомити:

  • Готовність кожного партнера до взаємодії, налагодженню співпраці на основі партнерських відносин.
  • Можливі труднощі взаємодії (наприклад, якщо один із партнерів не готовий приділяти багато часу для спільної діяльності або партнери сприймаються не так, як вони цього бажають: хтось претендує на лідерство, а його сприймають, як другорядного виконавця).
  • Можливі ризики взаємодії.

  Аналіз отриманих відповідей дозволить вирішити, чи варто починати спільну справу, або краще поки його відкласти на певний час.

  • Як визначити партнерів.
    • Інформаційне повідомлення тренера: Сила партнерства – в оптимальному складі партнерів. Саме тому, відразу ж після оцінки ситуації, необхідно всерйоз зайнятися вибором партнерів. Для цього необхідно:
  • визначити, який тип партнерської організації дасть максимум додаткових можливостей для реалізації вашої ініціативи;
  • проаналізувати з цієї точки зору вже наявні у вашій організації перевірені контакти, а також організації, з якими ви не працювали, але яких ваша ініціатива може зацікавити;
  • вибрати найбільш підходящих партнерів і забезпечити їхню активну участь у роботі.

  Не треба шкодувати часу на збір усієї необхідної для прийняття правильного рішення інформації. Якщо буде потрібно, вивчіть дані «послужного списку» потенційних партнерів. Потрібну інформацію можна знайти в річних звітах, на веб-сайтах, отримати під час особистої зустрічі, з розмов із тими, хто досить добре знає цю організацію й може оцінити її роботу. Можна провести попередню зустріч із керівним співробітником організації – потенційним партнером. Така зустріч не зобов’язує до подальшої співпраці, але дозволить зрозуміти – чи варто рухатися далі? Найголовніше, вона дозволить визначити потенційні області конфлікту інтересів. Може знадобитися роз’яснення ідеї партнерства і представлення конкретних причин, за якими окрема організація може зробити свій внесок і отримати вигоду. Може знадобитися тривалий час для того, щоб переконати різних співробітників потенційної партнерської організації в тому, що витрачені ними час і зусилля не пропадуть дарма.

  Іноді має сенс до прийняття остаточного рішення про партнерство організувати спеціальні заходи (семінари, ділові візити, програми обмінів) для декількох потенційних партнерів із метою спільного, докладного обговорення ідеї партнерства. Також непогано виділити час на подальші зустрічі з представниками цих організацій для того, щоб оцінити їх готовність перейти від слів до справи.

  У деяких випадках вибір потенційних партнерів може бути відсутнім або бути обмеженим. Наприклад, якщо з огляду на сформовані умови, необхідно працювати з представниками місцевої влади, то слід спрямувати зусилля на залучення їх до активної співпраці, на демонстрацію того, як конструктивна взаємодія з іншими секторами сприятиме отриманню переваг (досягнення своїх власних цілей).

  У будь-якій ситуації вкрай важливо реально представляти, які результати партнерство може досягти і відкрито обговорювати всі можливі проблеми.

  • Робота в підгрупах з опитувальником оцінки партнерів.

  Група об’єднується у дві підгрупи.

  Завдання: Ознайомитися з опитувальником оцінки партнерів, прокоментувати питання. Яке значення відповіді на питання опитувальника мають для побудови партнерства? Які питання ви б ще включили в цей опитувальник? (Додаток З).

  • Як розрахувати ризики та переваги. Робота в підгрупах Завдання:

  1-а група – Які ризики можуть виникнути в результаті спільної діяльності? 2-я група – Які переваги, від яких усі партнери можуть отримати вигоду? Матеріал на допомогу тренеру

  Кожен партнер повинен оцінити ризики та переваги, які можуть виникнути в результаті спільної діяльності. Причому, якщо партнери прагнуть до істинного партнерства, побудованому на принципі взаємної вигоди, то кожен партнер повинен зрозуміти ризики і вигоди інших партнерів.

  Хоча кожен партнер вважає, що саме він виявляється підданий великим ризикам, ніж усі інші, насправді, основні категорії ризику, рівною мірою, поширюються на всіх партнерів. Найчастіше зустрічаються організаційні ризики, пов’язані з такими моментами:

  • З втратою репутації (Кожна організація дорожить своєю репутацією, турбує питання, чи не постраждає репутація організації від участі в партнерстві або від його невдалого завершення в майбутньому.
  • З втратою незалежності (Партнерське співробітництво неминуче означає для кожної організації підвищення залежності від інших партнерів під час спільної діяльності).
  • З конфліктом інтересів (Як на робочому, так і на стратегічному рівнях партнерство може викликати відчуття того, що вас підштовхують до невигідних для вас компромісів).
  • З відтоком ресурсів (На початку процесу, задовго до того, як з’явиться якась віддача, партнерство, звичайно, вимагає великих інвестицій, у тому числі й часу).
  • З проблемами реалізації (Коли кожна партнерська організація приступає безпосередньо до здійснення проекту, у міру його реалізації може виникнути нова низка несподіваних зобов’язань і проблем).

  Дуже часто, у вирії ентузіазму й у передчутті потенційних переваг від співпраці, партнери забувають проаналізувати можливі ризики. Необхідно, щоб кожен партнер провів аналіз можливих ризиків на ранньому етапі співробітництва та, за можливості, визначив способи спільного вирішення проблем, шляхом відкритого й неупередженого діалогу всіх сторін.

  Однак, наважуючись на співпрацю, усі партнери, природно, сподіваються, що позитивні результати спільної діяльності переважать усі можливі ризики, і дійсно, існує ціла низка переваг, від яких усі партнери можуть отримати вигоду. Зокрема, це:

  • Професійний розвиток ключових фахівців;
  • Кращий доступ до інформації та різних професійних мереж;
  • Підвищення ефективності діяльності;
  • Створення більш затребуваних і якісних продуктів і послуг;
  • Розвиток інновацій;
  • Посилення довіри;
  • Збільшення доступу до ресурсів.

  Крім цих загальних переваг, окремі учасники партнерства отримують цілу низку інших конкретних вигод. В ідеалі кожен партнер повинен їх усвідомити й повідомити про них іншим партнерам, щоб полегшити взаєморозуміння пріоритетів і очікувань із кожного боку.

  • Вправа «Чим НГО, влада і бізнес можуть бути корисними один одному?»

  Робота в групах:

  • а група: Чим можуть бути корисні один одному різні НДО?
  • я група: Чим можуть бути корисні один одному НДО та влада?
  • я група: Чим можуть бути корисні один одному НУО та бізнес-структури?

  Висновок: Окремо ці сторони, володіючи своїми специфічними ресурсами, не здатні охопити потреби всіх життєвих складових, однак під час суміщення своїх специфік здатні давати синергетичний ефект. Тобто результат від взаємодії дає не суму об’єднаних ресурсів, а в рази перевершує результат. Будь-яка організація в рамках міжсекторного соціального партнерства, будь то: піклувальна рада представників бізнесу, громадські ради, публічні слухання, інституції з прав людини і з прав дитини, молодіжні парламенти, бізнес асоціації та будь-які інші структури, що є суб’єктом тристороннього партнерства, створює передумови до формування громадянського суспільства.

  • Робота в підгрупах «Варіанти роботи з партнерами».

  Тренер об’єднує учасників у три підгрупи, кожна з яких вивчає один із варіантів роботи з партнерами. Завдання: проаналізувати види взаємодії з партнерами, висловити свої думки щодо ефективних варіантів взаємодії з партнерами, навести приклад практичної взаємодії.

  Варіанти роботи з партнерами:

  Координація.

  Мета координації – забезпечити узгодженість дій членів організацій-партнерів. Перед кожною організацією стоять різні завдання, а тому кожен працівник повинен прагнути до досягнення цих цілей. Якщо дії не будуть узгодженими, хаотичною буде й діяльність організації-партнерів. Величезну роль у процесі координування відіграє організація інформаційних потоків. Якщо виконання приватного завдання залежить від виконання іншого завдання, необхідно, щоб інформація про те, що останнє завдання вирішено, своєчасно надходила до працівників організації, які повинні вирішувати наступне завдання.

  Існують традиційні форми, що дозволяють координувати дії організацій:

  1. Наради. Регулярні наради допомагають вирішити безліч проблем.

  Втім, організація наради – не таке вже просте завдання. По-перше, слід зібрати інформацію, яка має значення з огляду питань, обговорюваних на нараді. Таку інформацію слід поширити заздалегідь, щоб його учасники могли обміркувати свою позицію з даного питання. По-друге, необхідно вміти направляти обговорення питання в потрібне русло. Тут мається на увазі не зміна думки учасників у потрібну сторону, а вміння припиняти непродуктивні форми обговорення питань (наприклад, емоційний суперечка). Бажано, щоб усі точки зору вирішення проблеми були висловлені – це буде сприяти прийняттю більш ефективного її вирішення.

  2. Особисті контакти між керівниками.

  Іноді особисті контакти дозволяють вирішити проблеми, пов’язані з координуванням діяльності окремих учасників партнерської взаємодії, можуть принести велику користь. Крім того, необхідно завжди уточнювати важливі з цієї точки зору показники (наприклад, терміни виконання роботи), звертаючись до відповідального за це питання працівнику, для чого іноді достатньо простого телефонного дзвінка.

  3. Узгодження робочих планів і графіків.

  Кожен учасник партнерської взаємодії має плани; вони не завжди мають матеріально виражену форму (у вигляді документа), проте вони завжди є. З цієї причини завжди необхідно ставити до відома керівників інших учасників партнерських відносин про те, у які терміни ви плануєте виконати покладену на вас роботу. Це необхідно робити, насамперед, в тих випадках, коли інша організація залежить від вас, або коли ви залежите від іншої організації. Якщо цього не зробити, несподівано може виникнути конфлікт.

  4. Компроміс.

  Іноді співробітникам не вдається домовитися і прийти до спільної думки незалежно від зусиль, які робляться як із їхнього боку, так і з боку третіх осіб. Іншими словами, виникає конфлікт. Ситуація конфлікту погана тим, що вона заважає координації дій різних людей або підрозділів; у якості слідства вона може мати недовіру обох сторін один до одного, тобто неможливість ефективної спільної роботи в майбутньому. У цьому випадку доцільно йти на компроміс, особливо, якщо від цього залежить благо організації. Компроміс не означає відмови від своєї позиції й переходу на позицію іншої сторони. Компроміс передбачає поступку, яка мотивується саме прагненням до співпраці. Відповідно, бажано чітко вказати, чи ви готові поступитися, – у зворотному випадку протилежна сторона може взяти владу у свої руки.

  5. Координація в роботі над документами.

  Нерідко можна зіткнутися з ситуацією, коли документ, призначений для внутрішнього користування або направляється в іншу організацію, зачіпає інтереси різних працівників або менеджерів. У цьому випадку виконавець, який готує цей документ, повинен надати перший варіант усім особам, зацікавленим у ньому. Передаючи документ, необхідно вказати термін, до якого повинні бути підготовлені всі зауваження.

  Коли вони будуть готові, виконавець повинен внести їх (чи не вносити, але в такому випадку свою позицію необхідно чітко мотивувати). Новий варіант знову передається всім зацікавленим особам. Доцільно зібрати погоджувальну нараду, на якій будуть висловлені всі міркування щодо того, яким повинен бути документ. Таке обговорення, здійснюване лицем до лиця, нерідко приносить дуже хороші плоди й допомагає вирішити незгоду.

  Співпраця.

  Співробітництво – добровільні спільні дії, зусилля різних людей, спрямовані на вирішення загальних завдань, під час досягнення спільної для кожного з них цілі. Визначальними моментами співпраці є:

  Загальна мета і способи її досягнення (завдання). Це та мета, яка переслідується кожним з учасників, вона для них є особистою. Незалежно від того існували б інші учасники і група загалом чи ні, будь-який, довільно взятий учасник однаково прагнув би до даної мети. Відповідно, співпраці притаманна особиста зацікавленість кожного учасника. Відсутність спільної мети означає відсутність початкових передумов до взаємодії, відсутність сенсу самої взаємодії.

  Однак наявність спільної мети ще не гарантує співробітництва. Не менш важливий спосіб досягнення мети, це ті завдання, за виконання яких мета буде досягнута. Завдання і цілі слід розрізняти. Однакові завдання ще не означають однакових цілей і тому можуть не бути передумовою до співпраці. Приміром, загальне для двох осіб завдання – побудувати корабель, не стимулює їх до співпраці, якщо метою одного є ритуальне спалення корабля, а мета іншого подорожувати на кораблі. Так само, загальна мета ще не гарантує однакових методів її досягнення, а значить завдань і, відповідно, теж може не бути передумовою до співпраці. Приклад, загальна мета – переселитися на інший континент не стимулює до співпраці в разі якщо, як спосіб досягнення мети один ставить собі завданням побудувати корабель, інший ставить завданням побудувати літак.

  Наявність загальної мети та способів досягнення її завдань означає усвідомлення і визначення кожним учасником своєї (загальної) мети і своїх (загальних) завдань. Слід зазначити, що мета під час взаємодії залишається постійною, статичною, у той час як завдання динамічні, і вони можуть залежно від ситуації змінюватися, зникати і виникати. Водночас, кожен учасник повинен постійно для себе вирішувати питання коригування завдань, тобто самостійно приймати рішення, з урахуванням взаємодії групи, але самостійно. Рішення не обов’язково може бути прямим, воно може бути непрямим, довіряти чи не довіряти компетентності іншого учасника й тим самим приймати чи не приймати для себе подібне рішення і відповідальність. І це призводить до наступної важливої для співпраці властивості.

  Свобода.

  Свобода означає, що кожен суб’єкт, який бере участь у взаємодії, є самостійною непідлеглою одиницею, а сама взаємодія відбувається на основі добровільності та взаємної довіри.

  Добровільність.

  Об’єднання і взаємодію учасників постійно відбувається на добровільній основі, тобто за доброї волі, власним бажанням без примусу, вільно, безвладно. Для добровільного об’єднання людей обов’язково потрібна довіра, без якої добровільне об’єднання взагалі не можливо.

  Довіра.

  Стан внутрішнього світу суб’єкта, зумовлений бажанням взаємин, що характеризується готовністю передачі певних прав і відповідних об’єктів іншим вільним суб’єктам. Тобто відсутність довіри означає відсутність бажання взаємин і відповідно, неможливість добровільної взаємодії.

  Свобода.

  Несе в собі ініціативу і відповідальність, а це означає, що співпраця передбачає неподільність відповідальності за свої дії. Якщо в системі вертикального підпорядкування виконавець не є повною мірою відповідальним за свої дії, не несе повної відповідальності за подію, відбувається якби поділ відповідальності між ними, кожен відповідальний потроху. Свобода учасників у співпраці означає повну особисту відповідальність кожного з учасників за свої й тільки за свої дії.

  Відповідно, співпраця має такі ознаки: загальна мета, загальні способи досягнення мети, особиста зацікавленість учасників, свобода, добровільність, довірливість.

  Конкуренція.

  Конкуренція – (від лат. «Concurrentia» – зіткнення, змагання) – боротьба незалежних організацій за обмежені ресурси. Це процес взаємодії, взаємозв’язку й боротьби між організаціями, з метою забезпечення кращих можливостей збуту своїх послуг, товарів для задоволення різноманітних потреб клієнтів.

  Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. Конкурентна боротьба – це динамічний (прискорює рух) процес. Він служить кращому забезпеченню ринку товарами та послугами.

  Але поняття конкуренції настільки багатозначне, що воно не охоплюється яким- небудь універсальним визначенням. Це і спосіб управління, і такий спосіб існування послуг, коли одні послуги змагаються з іншим послугами. Крім того, конкуренція виступає в ролі стихійного регулятора суспільного виробництва. У якості засобів конкурентної боротьби, для поліпшення своїх позицій на ринку, організації використовують, наприклад, якість послуг, ціну, сервісне обслуговування, асортимент, інформацію через рекламу.

  Але, незважаючи на це, конкуренція належить до неконтрольованих факторів, які впливають на діяльність організації, але не можуть управлятися самою організацією. Якщо розподіл обмежених ресурсів здійснюється не ринком, то це тягне за собою низку наслідків, добре відомих у нашій країні: черги, привілеї, блат, хабарництво (як спосіб обійти конкурентів рахунок підкупу чиновників) та інші кримінальні методи розподілу, підміняють ринкову конкуренцію за обмежені ресурси. Конкуренція в цих формах розподіляє ресурси неефективно, веде до руйнування економіки, природи, моральності, а, у кінцевому рахунку, до руйнування людської особистості й суспільства. Наявність великої кількості незалежних організацій, що володіють свободою увійти або покинути ринок, обмежує руйнівну і зберігає творчу силу особистого інтересу, особистої вигоди. Тим самим конкуренція виступає як головна регулююча система в ринковій економіці. Чим вища конкуренція, тим краще споживачам – громадянам країни.

  14.  Соціальне партнерство і мобілізація громади.

  • Вправа «Модель соціального партнерства».

  Цікавий підхід до визначення моделі соціального партнерства міститься в навчально- методичному посібнику «Громади України: на шляху відродження». Автори використовують так звану модель «серця», яке оточене чотирма концентричними колами [18, с. 38–39]:

  • Серце посередні символізує пересічних людей, які взяли на себе обов’язок працювати разом над поліпшенням своєї громади. У цьому «серце» зосереджені процеси розвитку громади. Саме тут люди об’єднуються, щоб проаналізувати свої потреби і проблеми, визначити пріоритети, скласти відповідні плани і працювати над вирішенням своїх проблем.
  • До другого кола входять волонтери – це члени громади або фахівці, які добровільно беруть участь у вирішенні проблем громади [5, с. 144–145].
  • Третє коло, що оточує серце, може символізувати тих людей і організації, які працюють безпосередньо із «серцем» і з волонтерськими групами, щоб стимулювати і підтримувати процеси розвитку громади. Це той рівень, на якому перебувають соціальні працівники, лідери розвитку громади. До цього кола входять також місцеві чи обласні органи виконавчої влади, а також регіональні недержавні ресурсні центри. Їхня роль полягає у навчанні ініціативних груп та пересічних громадян на рівні «серця», а також громадських організацій шляхом надання підтримки, інформації та технічної допомоги. Їхнє призначення – підтримувати «серце», але вони ніколи не повинні займати його місце або виконувати його роботу.
  • Четверте коло, що оточує «серце», символізує регіональні та загальнодержавні владні та економічні структури, які можуть утворювати позитивне, або негативне середовище для процесів розвитку громади через законодавство, визначення політичного курсу та бюрократичні процеси.
  • П’яте коло уособлює міжнародні сили та зовнішні умови, що впливають на розвиток громадянського суспільства (Наприклад, тенденції формування глобальної економіки, а також цінності міжнародних агенцій-донорів).

  Для вирішення соціальних проблем у громаді доцільно час від часу переглядати цю модель, щоб переконатися в тому, що кожен рівень належним чином виконує свою роль і не прагне робити те, що повинно робитися на іншому рівні.

  • Вправа «Ступені участі».

  Тренер запитує в учасників, як вони розуміють, що таке участь. Після того, як всі учасники висловили свої міркування, тренер пропонує таке визначення:

  Участь –виконання разом із ким-небудь якоїсь роботи, здійснення якоїсь справи; спільна дія, діяльність кого/чого-небудь; співпраця, співучасть.

  Визначаючи роль участі в розвитку громади, автори підручника з розвитку громади пишуть: «Участь є початком змін. Участь є невід’ємною та необхідною складовою не лише процесу розвитку громади, а і всіх інших процесів, котрі відбуваються під час життєдіяльності людини. Участь для розвитку – те ж саме, що рух для танцю, або утворення звуків для музики. Так само, як музика неможлива без звуків, а танець неможливий без руху, так і розвиток громади неможливий без участі кожної людини, яка до неї належить».

  Тренер пропонує учасникам ознайомитися зі ступенями участі (Табл. 20) [3; 25].

  Таблиця 20.

  «Ступені участі»

  Пасивна участь	Люди беруть участь у суспільній роботі вже тим, що просто слухають виступ адміністратора, менеджера, лідера, у якому презентується будь-який проект, міститься звіт про результати проведеної членами громади роботи і т. і. Пасивна участь є однобічною, тому що думка пасивного учасника щодо обговорюваних питань не заслуховується.
  Участь у наданні інформації	Кожен член громади має свій індивідуальний досвід життя в громаді, він є носієм цінної інформації, аналіз якої дозволить зацікавленим особам визначити найбільш актуальні потреби місцевого соціуму і шляхи їхнього вирішення. Беручи участь у різних видах опитування, анкетування як реципієнт, опитуваний опосередковано впливає на процес прийняття відповідних рішень.
  Участь шляхом консультування	Члени громади іноді звертаються за консультативною допомогою до фахівців у державні або громадські організації. Цей процес не припускає жодної їхньої думки в прийнятті рішень, а фахівці не зобов’язані використовувати думки людей. Однак це все-таки участь, оскільки знання, отримані шляхом консультування, члени громади використовують для поліпшення свого життя або життя навколишніх людей.
  Участь за матеріальні стимули	Член громади бере участь у програмі розвитку за винагороду (гроші, речі). Цей вид участі значно впливає на процеси розвитку громади: люди виконують різні види робіт, приймають відповідні рішення, однак, як правило втрачають інтерес, якщо матеріальний стимул зникає
  Функціональна участь	Для вирішення заздалегідь передбачених завдань проекту розвитку громади ініціатори або фасилітатори створюють певні групи. Діяльність цих груп вносить безпосередні зміни в життя громади, хоча самі члени групи залежать від ініціаторів.
  Участь шляхом взаємодії (інтерактивна участь)	Участь відбувається шляхом спільного аналізу, результатом якого стає план дії та формування нових місцевих інституцій чи зміцнення вже існуючих, які мають за мету зміни в існуючій системі

   

  Самомобілізація

  Члени громади висовують власні ініціативи щодо зміни існуючої системи та укладають угоди з зовнішніми інституціями задля отримання необхідних ресурсів та технічної допомоги і зберігають контроль над їх використанням.

   Використання даної шкали дозволить людям, які взяли на себе відповідальність працювати разом над поліпшенням добробуту своєї громади, визначити, яку участь може взяти той або інший член громади в підготовці і проведенні конкретних заходів щодо розвитку громади. Відповідно, необхідно мати на увазі, що та сама людина, залежно від ступеню зацікавленості й життєвого досвіду, може виявляти різні рівні активності в різних справах. Це зумовлено, по-перше, індивідуальною своєрідністю особистості, по-друге, тим, що кожен член громади одночасно може входити в різні спільності. Наприклад, фермер може  бути одночасно    представником   певної  сім’ї, студентом-заочником сільськогосподарської академії, парафіянином православного храму, членом громадської екологічної організації «Чисті руки». У кожній із цих спільнот він є носієм відповідної соціальної ролі і здобуває своєрідний життєвий досвід. Природно припустити, що цей фермер може бути пасивним учасником, коли в громаді обговорюються заходи, пов’язані з підготовкою святкування ювілейної дати відомого художника, що колись жив у його місцевості. Функціональну участь він виявить, як член екологічної громадської організації, під час реалізації проекті з очищення ставку. Інтерактивні дії й участь шляхом самомобілізації він виявить розробці і впровадженню інноваційного екологічного проекту. Тренер роздає кожному учаснику 2 стікери різних кольорів. На них треба написати назву своєї організації та цільову групу, з якою учасник працює. На аркуші фліпчарта намальовані 7 ступенів участі. Кожен учасник підходить до фліпчарту і прикріплює свої стікери за таким принципом: стікери одного кольору (наприклад, сині) повинні бути прикріплені поблизу того ступеня, який, на думку учасника, визначає рівень участі його цільової групи в даний час. Стікер іншого кольору (наприклад, жовтий) прикріплюється поблизу того ступеня участі, на якому учасник хотів би бачити свою цільову групу.

  Учасникам пропонується уважно подивитися на стікери і спробувати знайти спільні тенденції (наприклад, більшість прагне, щоб його цільова група була якомога ближче до рівня самомобілізації), а також виключення з цієї тенденції.

  Питання для обговорення:

  • Які ознаки були визначальними для оцінки рівня участі вашої цільової групи?
  • Які рівні участі, на вашу думку, є найбільш оптимальними для розвитку громади?
  • За яких умов самомобілізація групи відіграє позитивну роль для громади?
  • Як ця вправа може допомогти вам у роботі з громадою?

  Підводячи підсумки цієї вправи, необхідно підкреслити, що для кожної громади притаманний свій тип участі, проте ситуативна самомобілізація є однією з головних завдань і соціальних працівників, і громадських лідерів, які працюють у напрямку розвитку громади. На якому б ступені не перебувала громада для подолання складної ситуації, їй важливо перейти від рівня актуального участі до рівня самомобілізації. Важливо також пам’ятати, що самомобілізація – це ситуація загальної та узгодженої активності.

  Найбільш оптимальним для громади загалом є інтерактивний рівень, до нього необхідно прагнути, перейти після ситуації самомобілізації, коли вже проблема вирішена. Однак може бути й перехід від самомобілізації до пасивного участі, якщо громада не має достатньої підтримки результативності своєї діяльності.

  • Вправа «Модель мобілізація громади».

  Зараз ми повинні розробити модель мобілізації громади. Учасники висловлюються про те, який сенс вони вкладають у це поняття. Узагальнюючи їхні висловлювання тренер пропонує наступні терміни:

  Мобілізація – це концентрація способів і ресурсів для досягнення мети.

  Мобілізація громади – це об’єднання способів і ресурсів громади, міжгалузеве та міжсекторне співробітництво у вирішенні проблем конкретної громади [15].

  Тренер об’єднує учасників у малі групи (три людини в кожній групі) і пропонує розробити свою модель мобілізації громади, вона може бути зображена схематично або описово, або у вигляді таблиці. Тренер каже: Перш, ніж ви почнете роботу над складанням своєї моделі, вам необхідно визначити мету, яку ви хочете досягти. Наприклад, мета може бути такою: відремонтувати дитячий майданчик або прибрати парк та ін. Важливо, щоб мета була такою, яку може досягти громада

  Учасники презентують свої моделі. Загальне обговорення в групі.

  Тренер презентує ще одну модель мобілізації громади (Рис. 6). Питання для обговорення:

  • Чи всі етапи схеми зрозумілі для вас?
  • Чи вважаєте ви, що послідовність етапів має бути саме такою?
  • Чим схожі та чим відрізняються схеми, запропоновані вами, від тієї, яку ми розглядаємо зараз?
  • Навести конкретний приклад використання моделі мобілізації громади («провести» свою мету за запропонованою тренером моделі).

  • Досягнення консенсусу як метод прийняття рішення в громаді. Інформаційне повідомлення тренера: Насамперед, розглянемо поняття «консенсус».

  Консенсус:

  1. Наявність єдності в поглядах двох або більше суб’єктів із ключових питань соціального порядку, які проявляються в єдності дій.
  2. Метод, спосіб, форма відпрацювання та прийняття колегіальних рішень шляхом узгодження позицій сторін, досягнення узгодженості думок, знаходження прийнятних для всіх формулювань.

  Слово «Консенсус» означає спільність, взаємодія, спільність думок почуттів, взаєморозуміння. Як певна практична система, консенсус не враховує активної згоди з боку кожного громадянина з якогось питання. Згода може виявлятися й у пасивній формі. Однак головною особливістю згоди є визнання норм і цінностей, які об’єднують людей.

  Поняття консенсус відрізняється від поняття компроміс. Компроміс –це погодження, що досягнуто шляхом взаємних поступок. Досягнення компромісу –це особливий процес прийняття рішень, які вимагають обмірковування й обговорення. Не варто досягати консенсус, коли в групі є розподіл влади або впливу.

  Консенсус використовується для прийняття рішень, коли:

  • необхідно прийняти вагоме, важливе рішення;
  • лідер або лідери готові розподілити владу;
  • є достатньо часу для обговорення проблеми;
  • члени групи в змозі підтримати це рішення як своє, власне;
  • всі члени групи готові працювати над втіленням цього рішення.

  Досягнення консенсусу полягає в тому, що кожен член групи може позитивно відповісти на наступні питання:

  • Чи вислухали і зрозуміли мою думку інші?
  • Чи вислухав і зрозумів думки інших я?
  • Чи буду я працювати над втіленням даного рішення як свого власного?

  Під час опитуванні, яке стосується консенсусу, можна використовувати наступні техніки:

  • Використання техніки голосування від «5 пальців». 5 пальців означає: «Я – за, повністю підтримую». Якщо показують 1 або 2 пальця, задайте питання: «Що потрібно, щоб їх було 5?». Це стимулює процес вдосконалення рішення.
  • Жест великим пальцем (вгору, вниз, посередині). Питання: «Чи є щось таке, з чим ви не можете погодитися й що не можете підтримати?»

  Необхідно уникати суперечок щодо захисту своєї позиції. Треба чітко пояснити свою думку, запропонувати іншим висловитися і врахувати їх думки, перш, ніж захищати свою думку.

  Важливо шукати взаємовигідне, безпрограшне рішення. Не слід змінювати свою думку заради того, щоб уникнути конфлікту або для того, щоб прискорити досягнення згоди. Дуже швидке й легке досягнення згоди може викликати підозру. Важливо усвідомити, які міркування спонукали до певних висновків, встановити об’єктивні і справедливі критерії рішень.

  Необхідно уникати ситуації, коли рішення приймаються більшістю голосів або шляхом жеребкування. Важливо врахувати думки людей щодо того, як зробити рішення більш реальним в аспекті його реалізації.

  Важливо розуміти, що існує розбіжність думок. Цього слід очікувати й підтримувати. Така відкритість дозволить залучити кожного до процесу прийняття рішення. Розбіжності призведуть до розгляду більшої кількості альтернатив, які спираються на більший обсяг інформації.

  Рішення щодо прийняття ініціатив (що буде чи не буде робити група, як і хто це буде робити, яким буде розподіл і використання ресурсів та ін.) підвищить відповідальність кожного.

  Питання для обговорення:

  • У яких випадках важливо досягнення консенсусу?
  • Як визначити чи готові ми до досягнення консенсусу?
  • Чи доводилося вам досягати консенсус? У яких випадках? Який результат?
  • Що допомогло досягненню консенсусу? Або: що перешкодило цьому?
  • Вправа «Партнер».

  Тренер викликає на середину залу одного з учасників тренінгу і пропонує йому вибрати проблему для вирішення (з переліку тих, які група напрацювала у попередній вправі). Далі тренер пропонує сформувати собі команду партнерів з учасників тренінгу для вирішення цієї проблеми. Кожен свій вибір необхідно обґрунтувати. Коли команда буде сформована, здійснюється обговорення.

  Питання для обговорення:

  • Чому саме ці учасники обрані в команду партнерів?
  • Які критерії відбори використані?
  • Як почувають себе обрані учасники: вони, справді, мають потенціал для вирішення даної проблеми?
  • У загальній групі є ще хтось, хто хотів увійти в команду партнерів?
  • Як можна охарактеризувати створену групу (які її сильні сторони, які слабкі)?
  • Характеристика справжньою громади. Інформаційне повідомлення тренера: Яку громаду можна назвати справжньою? Скотт Пек на основі багаторічного досвіду допомоги громадам, які перебували на грані розпаду, виділив 8 ознак справжньої громади.

  Характеристики цієї громади:

  • Ніхто не зайвий;
  • Вірність своїм людям і відданість своїй роботі;
  • Рішення затверджуються через консенсус;
  • Індивідуальні розбіжності не є перешкодою;
  • Реальна оцінка своїх сил і слабкостей;
  • Безпечне місце, у якому люди можуть бути самі собою;
  • Коло не має сторін.

  Ніхто не зайвий. Зі справжньої громади людей не виключають на основі національності, статі, віку чи віросповідання. Така громада вітає також різні форми людського самовираження: сміх, сльози, страх і віру, мрії і практичні плани.

  Вірність своїм людям і відданість своїй роботі. У справжній громаді люди тягнутися один до одного, навіть коли їм буває дуже нелегко. Коли виникають персональні розбіжності або перешкоди на шляху до досягнення поставлених цілей, люди наполегливо шукають спільного виходу з труднощів і підтримують один одного.

  Рішення затверджуються через консенсус. Справжня громада не живе за принципом, коли перемагає більшість. Люди в ній докладають усіх зусиль, щоб краще зрозуміти один одного. Так продовжується доти, поки не вдається досягти консенсус, тобто врешті-решт вони знаходять такий напрямок діяльності, з яким вони всі згодні підтримувати, у міру своїх можливостей.

  Індивідуальні розбіжності не є перешкодою. У такій громаді відмінності в поглядах людей не ігноруються. Навпаки – їх вітають як дорогоцінний дар. Щоб навчитися це робити, необхідно час і щире бажання.

  Реальна оцінка своїх сил і слабостей. Громада ставитиме реалістичні плани, якщо приймає до уваги міркування кожного з її членів. Справжня громада постійно оцінює умови свого життя і докладає зусилля для того, щоб їх поліпшити.

  Безпечне місце, у якому люди можуть бути самі собою. У справжній громаді люди відчувають себе в безпеці й мають усі можливості для розвитку, любити й підтримувати один одного. Ніхто не прагне «переробити» когось іншого. Кожна людина дбає про свій розвиток.

  Коло не має сторін. Лідерство переходить від однієї людини до іншої. Ніхто не буває керівником раз і назавжди. Кожен бере іноді на себе обов’язки лідера і претендує на повагу за свій внесок у загальну справу.

  15.  Рефлексія тренінгу.

  Тренер просить учасників проаналізувати тренінг (теми, вправи, зміст, доступність) і висловити свої враження від участі в тренінгу.

  ПРО ІНСТИТУТ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

  Інститут соціокультурного менеджменту (ІСКМ) – є неполітичною, некомерційною, нерелігійною, недержавною громадською організацією, яка виникла в 2000 році, а в 2001 році була офіційно зареєстрована. ІСКМ реалізує соціокультурні проекти, навчає громадських активістів, проводить дослідження, розробляє і видає навчально- методичні посібники, інформаційні бюлетені та інші посібники, що висвітлюють особливості реалізації громадської діяльності, активізації громад, трансформації закладів культури в центри місцевої активності.

  Свою місію ІСКМ вбачає у сприянні демократичній трансформації українського суспільства шляхом підтримки розвитку місцевих громад, незалежного інформаційного простору та інтеграційних процесів на локальному рівні.

  Основними напрямками діяльності ІСКМ:

  • освітній;
  • інформаційний;
  • дослідницький.

  Основні тематичні пріоритети ІСКМ:

  • розвиток громад;
  • трансформація закладів культури в Центри місцевої активності;
  • розвиток демократичних процесів;
  • сприяння євроатлантичній інтеграції України.

  Керуючі принципи:

  • головна мета – розвиток громад;
  • під розвитком громад ми бачимо розвиток людей;
  • індикатором виміру розвитку людей є рівень соціального капіталу;
  • рівень соціального капіталу – це рівень довіри між людьми;
  • наш шлях – підтримка місцевих ініціатив через Центри місцевої активності;
  • технологія – соціальна анімація;
  • для того, щоб соціальна анімація ввійшла в життя громад, ми навчаємо громадських активістів.

  Основні форми роботи ІСКМ:

  • проведення освітніх заходів (семінарів, тренінгів, конференцій);
  • розробка навчально-методичних посібників; проведення досліджень; адвокасі кампаній;
  • інформування цільової аудиторії (тематичні Інтернет сторінки, бюлетені, прес- конференції);
  • адміністрування грантових програм.

  ІСКМ успішно реалізував/реалізовує 29 соціальних проектів. Діяльність ІСКМ підтримується або підтримувалась: Фондом Євразія (USAID), ІСАР «Єднання», Фундацією прав людини (Посольство Швейцарії), Міжнародним Фондом «Відродження», Фондом ім. Стефана Баторія (Фундація Форда), Міністерством закордонних справ України, Міністерством культури України, Міністерством екології та природних ресурсів України, Комітетом виборців України (Міністерство закордонних справ Данії), Фондом Східної Європи, USAID, Pact в Україні, NATO, Фондом ім. Ч. С. Мотта, ІЕД (Європейським Союзом), а також благодійними пожертвами громадян та бізнесу.

  Контактна інформація:

  Адреса офісу: офіс №1 (2 поверх), вул. Олега Ольжича, 75-а, м. Кропивницький, Україна, 25000.

  Електронна адреса: adm.iscm@gmail.com

  Сайти: www.iscm.org.ua, www.lacenter.org.ua, www.lac.org.ua

  СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Абрам’юк І. Демократія участі: механізми громадської участі на місцевому, регіональному та національному рівнях. / І. Абрам’юк. – К., 2014. – 50 с.
  2. Абрамов Л. К. Соціальний капітал – індикатор розвитку громади / Л. К. Абрамов, Т. В. Азарова // Центр місцевої активності на базі будинку культури: методологія та технологія розвитку територіальної громади. – Кіровоград: ІСКМ, – С. 45–55.
  3. Абрамов Л. К. Технологія залучення громадян до участі в житті громади. [Електронне джерело]. – Режим доступу: http://www.lacenter.org.ua/ 2013–09–10–08–52– 50/64–2013–09–10–08–51–24/619–2010–10–11–07–51–38.html
  4. Абрамов Л. К. Центр місцевої активності для розвитку громади. / Л. К. Абрамов, Т. В. Азарова – Кіровоград: ІСКМ, – 144 c.
  5. Азарова Т. В. Методика надання консультативних послуг регіональним НДО. / Т. В. Азарова, Л. К. Абрамов. – Кіровоград: ЦПТІ, 2002. – 203 с.
  6. Азарова Т. В. Моніторинг і оцінка проекту. [Електронне джерело]. – Режим доступу: http://www.lacenter.org.ua/2013–09–10–08–52–50/71–2013–09–17–06–26–56/110–2010–05– 06–18–37–21.html

  • Азарова Т. В. Технологія анімації як спосіб спонукання громадян місцевої громади до позитивних дій. / Т. В. Азарова.        [Електронне  джерело].        –  Режим        доступу: http://www.lacenter.org.ua/2013–09–10–08–52–50/64–2013–09–10–08–51–24/1132–2012–07– 27–08–49–04.html

  8. Азарова Т. В. Центр місцевої активності на базі будинку культури: методологія та технологія розвитку територіальної громади. / Т. В. Азарова, Л. К. Абрамов. – Кіровоград, ІСКМ, – 116 с.
  9. Азарова Т. В. Центр місцевої активності як суспільний інститут розвитку громади. [Електронне джерело]. – Режим доступу: http://www.lacenter.org.ua/2013–09–10–08–52– 50/67–2013–09–10–09–11–42/1627–2015–12–09–08–52–41.html
  10. Азарова Т.В. Соціальні технології. / Т. В. Азарова, Л. К. Абрамов. – Ч.1. – Кіровоград, 2005 – 104 с.
  11. Азарова Т.В. Соціальні технології. / Т. В. Азарова, Л. К. Абрамов. – Ч.2. – Кіровоград, 2005 – 108 с.
  12. Аммарі А. О. Класифікація   стейкхолдерів   на   основі   взаємних   очікувань.   / А. О. Аммарі. // Актуальні проблеми економіки. – № 8 (134). – – С. 150–155.
  13. Андреева Г. М. Социальная психология. / Г. М. Андреева. – М.: Аспект Пресс, – 375 c.

  14. Безпалько О. В. Соціальне проектування: навчальний посібник / О. В. Безпалько. – К., – 128 с.
  15. Гальчинська О. А. Мобілізація громади на підтримку дітей та сімей. Тренінговий модуль  із   підготовки    тренерів   /    О. А. Гальчинська,    О. Ю. Герасимова,    Т. Клаф, Н. М. Комарова – К.: Фенікс, 2010. – 80 с.
  16. Главник О. Технології навчання дорослих. / О. Главник, Г. Бевз. – К: Главник, – 128 с.

  17. Главник О. Тренерська валіза. / О. Главник, Р. Безпальча, О. Попова. – К:. Главник, – 144 с.
  18. Громади України: на шляху відродження. / Відповідальний за випуск К. Гуріненко. – К.: Ай-Би, 2002. – 279 с.

  19. Ділові дискусії. [Електронне джерело]. – Режим доступу: http://ni.biz.ua/11– 6/58810.html
  20. Кипнис М. Тренируем умение вести за собой, быть лидером, «мотором» и вдохновителем. / Михаил Кипнис. – М.: АСТ, – 256 с.
  21. Конфліктологія.  Навчальний    посібник.    /    Л. М. Ємельяненко,    В. М. Петюх, Л. В. Торгова, А. М. Гриненко. – К.: КНЕУ, 2003. [Електронне джерело]. – Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/ Book/psychology/yemelyanenko_konfliktolohiya/part10/1003.htm
  22. Ліфарева Н. В. Психологія особистості: Навчальний посібник. / Н. В. Ліфарева – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 240 с.
  23. Мудрик А. Б. Розвиток лідерських якостей: програма тренінгу / Алла Богданівна Мудрик, Христина Юріївна Шишкіна. – Луцьк, 2013. – 120 с.
  24. П’ять вдалих кроків до європейського проекту. Посібник. / Олена Ключик, Віктор Комаровський, Павел Косцєлецький, Валерій Логвінов, Сергій Матюнін, Оксана Музичук. – Варшава, 2009. – 98 с.

  25. Петрушенко Ю. М. Місцевий розвиток за участі громади: Монографія у 2 т. Том

  • Теоретичні основи сталого місцевого розвитку, орієнтованого на громаду / [за заг. ред. Ю. М. Петрушенка]. – Суми: Університетська книга, – 354 с.

  26. Поняття «громадянське суспільство». [Електронне джерело]. – Режим доступу: http://com1.org.ua/ponyattya-gromadyanske-suspilstvo/
  27. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища Кіровоградської області у 2016 році. [Електронне джерело]. – Режим доступу: ekolog.kr- gov.ua/files/Dopovid_za_2016_rik.docx
  28. Синявський В. В. Професіограми і психограми професій педагогічного спрямування: метод. посібник / В. В. Синявський. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, – 84 с.
  29. Стандарти громадсько-активної школи: розвиток громади: навчально-методичний посібник / Товкало М. Я. Під заг. ред. Даниленко Л. І. – К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2014. – 50 с.

  30. Столяренко Л. Д. Психология и педагогика у вопросах и ответах. / Столяренко Л. Д., Самыгин С. И. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 576 с. –[Електронне джерело]. – Режим доступу: http://bib.getenjoyment.net/100-ekzamenatsionnyih-otvetovpo.html
  31. Тесленко К. Д. Роль flash-технологій та галузі їх застосування. / К. Д. Тесленко. // Новітні інформаційно-комунікаційні технології в освіті (IICTE-2015) [Електронне джерело]. – Режим доступу: http://dspace.pnpu.edu.ua/handle/123456789/5190
  32. Ткаченко В. С. Соціальний капітал  –   це   вміння   працювати   в   команді.   / В. С. Ткаченко. // Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». – № 5 (19). – 2013. – С. 214–222.
  33. Тренінг партнерського спілкування. [Електронне джерело]. – Режим доступу: http://ni.biz.ua/19–11/63694.html
  34. Фандрейзинг. Навчальний посібник для посадових осіб місцевого самоврядування / О. Кобзарев / Асоціація міст України – К., ТОВ «Підприємство «ВІ ЕН ЕЙ», – 84 с.
  35. Фопель К. Психологические группы: рабочие материалы для ведущего. / К. Фопель.

  • Пер. с нем. 5-е изд., стер. – М.: Генезис, – 256 с.

  36. Школа громадської участі для розвитку громад. – Кіровоград: ІСКМ, – 88 с.
  37. Щедрова Г. П. Громадянське суспільство. Політологічний енциклопедичний словник  /   Упор.   В. П. Горбатенко;    За    ред.    Ю. С. Шемшученка,    В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004.
  38. 7 порад як набути впевненості в собі. [Електронне джерело]. – Режим доступу: http://uagurupro.ru/vidpovidi-na-zapitannja/16932–7-rad-jak-nabuti-vpevnenosti-v-sobi.html
  39. 7 звичок надзвичайно ефективних людей: потужні інструменти розвитку особистості

  / Стівен Р. Кові ; пер. з англ. Олени Любенко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2014. – 382 с.

  40. Teaching Democracy: Why and How It Must Be Taught in a Democratic Society, Chester
  41. Finn. Jr., June 1991, p. 2.

Немає коментарів