Кожен з нас може навести багато прикладів того, як люди виказують піклування, допомагають іншим, нічого натомість не вимагаючи. Класичну ілюстрацію такої поведінки ми знаходимо в притчі Ісуса про доброго самарянина:
«…з Єрусалиму до Єрихону йшов собі чоловік і потрапив до рук розбійників, які його побили, розділи і лишили ледве живого на дорозі.
Випадково, священик прямував собі тією ж дорогою, побачив чоловіка та й пішов собі далі.
Левіт, якій також був у тій місцині, порівнявшись з чоловіком поглянув на бідолаху та й пішов собі геть.
Лише самарянин, коли побачив чоловіка, змилувався.
Він підійшов, перев’язав рани, зрошуючи олією та вином, посадив його на свого осла, довіз до корчми і попіклувався про нього.
Наступного дня, від’їжджаючи витяг з кишені два динари і дав господарю шинку зі словами: піклуйся про нього, якщо щось потратиш – повернусь і віддам більше» .
(Від Луки. 10,30-35)
Співчуваючий самарянин віддав незнайомцю свій час, енергію, гроші, не очікуючи від нього ані винагороди, ані подяки. В основі його поведінки лежить альтруїзм.
Термін «альтруїзм» вперше введено як протилежний по значенню до поняття «егоїзм» французьким філософом О.Контом.
«Альтруїзм – поняття, що визначає форми поведінки людини, орієнтовані на задоволення чужих інтересів без свідомого урахування їхньої корисності для себе».
Безумовно, альтруїзм та спонсорство – не ідентичні поняття. Однак, маючи свою специфіку, вони тісно взаємопов’язані, оскільки у цих суспільно-значущих видів поведінки в основі полягають спонукаючі механізми.
У психології акт надання допомоги розглядається як альтруїстичний, коли він мотивований не особистими інтересами того, хто надає допомогу, а очікуванням її позитивного наслідку для іншої людини. Суб’єктивно альтруїзм проявляється в відчутті симпатії до інших людей, філантропічних спонукань.
Корпоративне спонсорство, як надання безповоротної допомоги іншим, пов’язано з альтруїстичними спонуканнями. Ось чому фандрейзеру необхідно звернутися до психологічних концепцій даного феномену, що дозволяє отримати чіткі відповіді на на такі питання:
• Чому люди допомагають іншим?
• Коли вони надають допомогу?
• Кому надають допомогу?
• Яким чином можна підсилити надання допомоги?
У вітчизняній літературі проблема альтруїзму не знаходить цілісного і систематичного висвітлення. Пояснюється це, по-перше, тим, що соціальна психологія іу проблематику якої входить і альтруїзм) є однією з наймолодших галузей психологічного знання, по-друге, обмеженість методологічного підходу до вивчення соціальної поведінки в умовах соціалістичного режиму не дозволяла різнобічно вивчити дане питання. Ось чому, розкриваючи вищеозначені питання, ми спиратимемося на позитивний досвід НДО України , а також на експериментальне дослідження західних вчених і, в першу чергу, на працю Девіда Майерса «Соціальна психологія». Вибір даного джерела не є випадковим. Його автор, Д. Майерс, відомий не тільки як професор психології, автор численних наукових праць, але і як діяч, який активно підтримує організації третього сектору. З його допомогою створено Центр суспільного сприяння іч_ш/л), котрий надає підтримки бідним сім ям.
Чому люди допомагають іншим?
Відповідаючи на це питання, Д. Майерс розглядає три взаємодоповнюючі
КОНЦеПЦІЇ:
• Теорію соціального обміну;
• Концепцію соціальної норми,-
• Еволюційну теорію.
Теорія соціального обміну пояснює причину надання допомоги іншим своєрідною угодою, яка має за мету збільшити «винагороду» і зменшити «витрати».
Дж. Алмен Пильявін та Пітер Каллеро (США) стверджують, що ми обмінюємося не тільки матеріальними благами , але і соціальними товарами – любов’ю, послугами, інформацією, статусом. В такому випадку використовується стратегія «міні-маска» –мінімізуємо витрати, максималізуємо заслуги. Ця теорія ні в якому разі не стверджує, що такі міркування визначають нашу поведінку.
Винагороди, які мотивують допомогу, можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Коли фірми для покращення корпоративного іміджу виступають спонсорами, користь є зовнішньою. Тобто, спонсор дає для того, щоб отримати, історія української благодійності і меценатства дає нам багато таких прикладів. Так, на початку XX століття в Києві за підтримки місцевої влади значно активізувався процес надання матеріальної допомоги діячам культури. При цьому, влада використовувала такі стимули спонсорської діяльності, як присвоєння звання почесного опікуна чи блюстителя, нагородження орденами різних ступенів. Вручення ордена було підставою для просування по службі, а також отримання дворянства для купців та ін.
При цьому, зовнішньо виражена користь від спонсорської діяльності може пов’язуватись як з близькими, так і з віддаленими перспективами. Ось як визначає віддалені перспективи директор компанії Кеісот ІЛсгаіпе Олексій Бурсуп: «Ми підтримуємо хлопчачу баскетбольну команду і зараз ще це меценатство. Хлопці ж за оцінками спеціалістів, дуже перспективні, тому ми сподіваємося, що в майбутньому, коли команда досягне успіху, ми зможемо прорекламувати себе» (Людмила Ксенз. Справа для душі// Комп&ньоН, 32 (7). – 2000. – СЗЗ).
Отже, при безкорисній допомозі завжди має місце елемент користі для того, хто її надає. Невипадково сучасні лідери філантропічного руху, розкриваючи зміст цього поняття через благочинність, милосердя, пожертву, меценатство, звертають увагу на зовсім новий аспект, котрий вони називають соціальною інвестицією, «…соціальна інвестиція – стверджує президент Центру філантропії Світлана Куц – це надання допомоги суспільству з метою його покращення, щоб потім отримати користь від існування в суспільстві добробуту» (С.Куц. Роль та значення філантропії в Україні// Вісник Фонду Євразія. Інформаційний бюлетень Київського регіонального відділення. – №7,2000. – С.4.1
Користь від надання допомоги може бути не тільки зовнішньою, але і внутрішньою, що означає внутрішню самовинагороду, коли людина після надання допомоги іншим відчуває самозадоволення, думаючи про себе краще ніж раніше, коли в неї посилюється почуття власної гідності.
Вважаємо, що внутрішня самовинагорода в повному об’ємі притаманна гармонічним особистостям які досягай вершин особистісного розвитку, вершини самоактуалізації. «Такі «самоактуалізуючі» особистості, – стверджує Л.Д. Столяренко, – становлять лише 1-4% від загальної кількості людей» (Л.Д. Столяренко. Основи психології. – Ростов-на-Дону, 1997. – С. 127)
Хоча, як стверджує Б.Ф. Скіннер, ми поважаємо людей за добрі вчинки тільки тоді, коли ми не в змозі їх пояснити. Ми пояснюємо поведінку цих людей їх внутрішніми диспозиціями тільки тоді, коли нам не вистачає зовнішніх пояснень. Коли ж зовнішні причини очевидні, ми відштовхуємося від них, а не від особливостей особистості.
Для членів громадських організацій, які співпрацюють з бізнесом, є важливим напрацювати вміння вивчати як зовнішні так і внутрішні причини, котрі спонукають підприємця до надання безкорисної допомоги. Разом з тим, держава, ЗМІ, громадські організації, котрі взаємодіють з комерційними структурами, мають формувати переконаність бізнесмена в тому, що його соціальні інвестиції, покращуючи добробут суспільства, одночасно покращують результативність їх власної діяльності.
Представники концепції соціальної норми стверджують, що ми часто надаємо допомогу іншим не тому, що попередньо визначили, що це принесе нам користь, прибуток, а просто тому, що щось нам каже, що ми маємо вчинити саме так. Це «щось» прихильники цього напрямку називають нормою соціальної відповідальності.
Як відомо, соціальні норми тісно пов’язані з цінностями і спираються на них. Під соціальними нормами розуміють правила поведінки, очікування і стандарти, котрі регулюють поведінку людей, суспільне життя у відповідності з цінностями культури і цементують стабільність та єдність суспільства. Додержання цих норм забезпечується в суспільстві зазвичай, шляхом застосування соціальних заохочень та покарань.
Благодійність, як соціальна норма, спонукає різні структури бізнесу брати на себе частину відповідальності за економічний, соціо-культурний стан тієї сфери, в якій функціонують комерційні організації.
Прикладів благочинності як норми соціальної відповідальності більш ніж достатньо: це допомога ветеранам війни і праці, підтримка багатодітних та малозабезпечених сімей. Піклування про покращення екології навколишнього середовища та ін. Ось як відбувалось одне з них – «Різдво для всіх». Таку назву мала благочинна акція, проведена Волинським ресурсним центром разом з Фундацією імені князів-благодійників Острозьких, яка мала за мету підтримку студентів-сиріт, напівсиріт з Рівенських університетів. Підготовка до неї розпочалася у грудні 1998 року, коли ЗО волонтерів ВРЦ почали збір коштів (виключно з місцевих джерел) на проведення акції.
Ідея допомогти малозабезпеченим студентам не залишила байдужими 5 місцевих засобів масової інформації, більше 10 прибуткових (комерційних структур), які надали подарунки, безкоштовні товари, послуги і гроші, місцеву благодійну організацію «Мир», міський палац культури, котрий не взяв плату за проведення благодійного концерту та студентські творчі колективи, які організували чудову концертну програму 19 січня 1999 року. Результатом благодійної акції стало вручення самими спонсорами подарунків 1 27 малозабезпеченим студентам, кожен з яких зміг отримати 17-кілограмовий пакунок високоякісних продуктів харчування, деякий одяг чи головний убір, пластикові картки, які дають знижку на придбання хлібо-булочних виробів, деякі студенти отримали невеличку грошову допомогу у розмірі 37 гривень (еквівалент 10$). Публічний звіт про цю акцію (брошура) був розповсюджений серед учасників та спонсорів 27 січня 1999 року. «Різдво для всіх» стало початком реальної співпраці між громадськими організаціями, бізнесом та державними структурами». (Руслан Краплич. Концентричні круги з регіону.//Вісник Фонду Євразія. Інформаційний бюлетень Київського регіонального відділення. – 2000. 37. – С.37).
Даний приклад наведено не тільки для ілюстрації положення про те, що участь бізнесу в благодійності є виявом норми соціальної відповідальності за добробут найближчого соціального оточення. З досвіду ВРЦ вимальовується інший, не менш важливий аспект, а саме: норму соціальної відповідальності бізнесмен виявлятиме в тому разі, коли він не відчуватиме себе ізольованим і постійно відчуває свою причетність до сфери соціального підприємництва у співпраці з державними та громадськими організаціями.
Експериментальні дослідження, проведені Вейнером, виявили, що норма соціальної відповідальності застосовується вибірково – по відношенню до тих, чиї потреби виникли з об’єктивних причин. Якщо причина потреби криється в неправдивості самої людини, його лінощах, безалаберності, то по відношенню до нього норма соціальної відповідальності не застосовуєтья. Особливо яскраво цей підхід розкривається в позиції політичних консерваторів. Вони заявляють: якщо люди є жертвами обставин – виявіть великодушність, дайте їм все, в чому вони мають потребу. Якщо ж виявиться, що ці люди самі собі створили проблеми (через лінощі, аморальність, недалекоглядність та ін.) – вони мають отримати те, що заслуговують.
Даний висновок, можливо є спірним. Тим паче, є сенс взяти його до уваги. Під час переговорів з потенційним спонсором акцент має ставитись не на проблемах самої організації, а на об’єктивно існуючих причинах, котрі неможливо усунути без спонсорської підтримки.
Третя концепція, яку використовує Д.Майєрс для тлумачення феномена надання допомоги іншим – еволюційна теорія. Суть цього вчення можна прослідити у вислові еволюційного психолога Е.О.Уілсона: ” Загиблі герої не мають дітей. Якщо самопожертвування буде траплятися на протязі декількох поколінь, то можна припустити, що гени, завдяки яким стає можливим героїзм, будуть поступово зникати по всій популяції”.
Гени, які змушують діяти безкорисно в інтересах інших, не виживуть в ході еволюційного змагання. Проте генетичний егоїзм все ж налаштовує нас на безкорисну поведінку для захисту роду і пошуку взаємного зиску.
Еволюціоністи стверджують, що ми запрограмовані самою природою надавати допомогу своїм близьким родичам, не чекаючи за це винагороди.
В якості прикладу взаємовигоди приводиться поведінка кажана. ” Якщо кажан-вампір на протязі доби або двох залишається без їжі, а щоб померти з голоду йому потрібно не більше 60 годин, – він звертається до більш ситого сусіда, який відригує йому частину їжі. Кажан-донор робить це з власної волі, тому що втрачає менше годин до наставання голоду, ніж реципієнт. Але така підтримка існує лише між знайомими кажанами, які можуть виступати як в ролі донорів так і навпаки. Ті ж, хто лише бере і ніколи не дає… залишаються голодними” (Д.Майєрс.Социальная психология. СПБ.: 1998. – С.599).
Особливий інтерес представляють експериментальні дослідження, присвячені вивченню ситуацій, що змушують людей до надання допомоги іншим.
Доведено, що ми створюємо свій вигляд наполовину завдяки наслідуванню. Наприклад, люди частіше кидають гроші в банку для пожертвувань на користь якої-небудь акції, коли бачать, що інші теж роблять це.
Англійці, наприклад, даром кров не здають, якщо тільки до них не звернулись з проханням після того, як вони були свідками згоди спільника експериментатора безкоштовно здати кров.
Отже, коли люди бачать, що інші кинулися допомагати, вони теж надають допомогу.
Висновок надзвичайно важливий для НДО: необхідно спеціально створювати ситуації (проводити заходи), завдяки яким бізнесмени могли б власними очима побачити, що інші підприємці збираються надати чи вже надали спонсорську допомогу. Кожний акт благодійності необхідно сповіщати шляхом прес-релізів, публікацій в пресі, радіо – і телерепортажів і т.п.
Другий ситуаційний фактор, який впливає на результативність спонсорства –ліміт часу. Дарлі та Батсон, експериментуючи із студентами теологічної семінарії, змушували їх по завданню експериментатора йти до студії для запису імпровізованої проповіді, що базувалась на притчі про доброго самарянина. По дорозі вони проходили біля чоловіка, що сидів на підлозі, при цьому кашляв та стогнав. Групі студентів, відправляючи їх до студії звукозапису, казали: «Вони будуть готові вас записати за кілька хвилин, але вам треба вже зараз йти туди». З цих студентів 2/3 зупинились поруч з чоловіком, щоб йому допомогти. Контрольній групі була дана інша інструкція-. «О, ви вже запізнюєтесь. Вам треба було бути на місці кільки хвилин тому… отже йдіть хутко». З цих студентів лише 10% запропонували свою допомогу.
Як бачимо, священик, проходячи поруч з стогнучою людиною, обдумує притчу про некорисливу допомогу.
Аналізуючи цей експеримент Д.Майєрс, задає питання:« Чи можемо ми з цього зробити висновок, що студенти, які поспішали – люди не милосердні? Чи правда, що семінаристи, помічаючи дистрес людини, свідомо ігнорували його?» І тут же відповідає: «Ні. Поспішаючи, вони в повній мірі не сприймали ситуацію. Роздратовані, зайняті своїми думками, та ще й обмежені в часі вони просто не могли сконцентруватися на тому, що якась людина потребує їхньої допомоги» (С.609).
Потенційний донор-бізнесмен знаходиться в постійному цейтноті. Проблеми отримання прибутку, розвитку виробництва, визначення ринку товарів та послуг, керівництво персоналом та інші функціональні обов’язки не дають йому часу для того, щоб «зупинитися», звернути увагу на соціальні потреби своїх підлеглих, проявити гуманне ставлення до них, реалізувати людську ввічливість.
Підприємець не усвідомлює проблему фбндрейзєра, коли він має жорсткі часові обмеження на виконання поставленої задачі. Ось чому не бажано звертатися до потенційного спонсора з проханнями, завчасно не ознайомившись з графіком його роботи, не узгодивши час і місце зустрічі. При первинному зверненні доцільна фраза: «Мені бажано з Вами поговорити (порадитись), коли і куди мені під’їхати?»
1. Певне значення для надання допомоги іншому має емоційний стан того, хто приймає рішення відносно спонсорства. Особливу увагу при цьому Д.Майєрс приділяє відчуттю провини і настрою, як тривалого емоційного стану, впливаючого на поведінку людини.
Усвідомлення провини – одне з найбільш соціальних почуттів, яке пов’язане з хворобливими переживаннями і бажанням знайти спосіб звільнитися від нього. В різні історичні епохи і в різних культурах існували різноманітні шляхи рішення даної проблеми-, жертвоприношення, каяття, сповідь, зречення і т.п.
Експериментальні дослідження свідчать, що після того, як людина скоїла зло в неї з’являється бажання чинити добро. Цей потяг, підкреслює Д.Майєрс, є можливістю для того, щоб зменшити відчуття власної провини і відновити своє чесне ім’я в очах суспільства або самого себе. « В цілому відчуття провини дає багато доброго. Якщо людина кається, просить вибачення, надає допомогу, намагаючись при цьому уникнути повторення зла, вона стає більш чуйною…»(С.61 ]).
Вважають, що нема потреби проводити пряму залежність між настроєм, обумовленим відчуттям вини, і рішенням бізнесмена надати фінансову допомогу на реалізацію того чи іншого проекту НДО. І все ж таки інформація, отримана не в підприємницькій сфері, дозволяє налаштувати на оптимістичну хвилю тих , хто хоче отримати гроші від бізнесу: якщо бізнесмен відмовився надати допомогу організації, не втрачайте надію. Можливо, усвідомлення проблеми і відчуття вини через який час пробудять бажання потенційного спонсора загладити свою провину і відновити повагу до самого себе, можливо, в майбутньому він зробить добрий вчинок для того щоб задовольнити потреби клієнтів? Мудру пораду в цьому плані ми знаходимо у авторів посібнику для громадських організацій « Все вирішує … співпраця « ( К.: КМ Асасіетіа, 2000. – С.45-46 ): « … вас не повинен вивести з рівноваги неприємний прийом чи некоректне відношення. Достойно, без емоцій, скажіть, що жалкуєте про згаяний час як потенційного донора так і ваш… Наприкінці розмови варто виразити (головне відверто) співчуття людині, яка добре вихована: Чи дійсно Ви усвідомлюєте, що якісь особливі, можливо не дуже приємні обставини змусили вашого співрозмовника вам відмовити…Після такого цивілізованого і достойного прощання є вірогідність того, що вам через декілька днів зателефонують і повідомлять про те, що ваш проект зацікавив співрозмовника. А якщо цього не трапилося, то ці двері ще не зачинені для вас назавжди і ви маєте повне моральне право через певний час прийти з вашою пропозицією ще раз.
Науковці дослідили вплив і інших негативних емоцій на альтруїстичну поведінку. Поганий настрій не буде сприяти збільшенню потягу до надання допомоги, поруч з тим експерименти доводять, що принцип «поганий настрій – добрі вчинки» виявляється тільки в поведінці тих людей, чия увага зайнята іншими . Для цих людей, таким чином, альтруїзм є винагороджуючим фактором. Поки люди не занурені в самих себе, не байдужі до проблем інших і схильні до надання допомоги» .
Збираючи інформацію про потенційного донора і готуючись до зустрічі з ним, треба дізнатися, в якому емоційному стані він перебуває. При цьому не варто розраховувати на позитивний результат , якщо співрозмовник занурений в себе з-за втрати дружини, дитини та інш. факторів, які обумовлюють депресивний стан. Різновидом поганого настрою є також гнів, який може викликати все, що завгодно, лише не співчуття.
Альтруїстичні вчинки, як правило, вчиняють люди, які знаходяться в доброму настрої. « Коли людина отримує подарунок або відчуває близький успіх, вона стає більш схильною до приємних думок і спогадів, що сприяє посиленню бажання надавати допомогу.
Люди, що мислять позитивно, як правило, стають і позитивними діячами « (с.614)
Психологічними дослідженнями виявлена залежність між особистісними особливостями і схильністю до надання допомоги:
• Високоемоційні, емпатичні і схильні до самостійного прийняття рішень особистості більш
здатні до надання допомоги;
• _ Люди з високим ступенем самоконтролю частіше надають безвідплатну допомогу
іншим, оскільки, вони прагнуть відповідати тому, що від них очікує оточення.
• Релігійність людини дозволяє прогнозувати довготривалий альтруїзм, який
проявляється у добровільній діяльності і благодійницьких внесках. На Заході крилатим став
вислів Ендрю Емерсона: “Релігія – мати філантропії”.
Як бачимо, серед особистих якостей, які сприяють наданню допомоги іншим, зустрічаються ті, які є необхідними в професійній діяльності. Це схильність до прийняття самостійних рішень і високий показник самоконтролю. Відповідно в самій особистості підприємця закладені потенційні можливості для того, щоб громадська організація могла отримати підтримку для реалізації своїх соціальних проектів.
Аналіз багаточисельних ситуацій з життя, а також експериментів дозволив Д.Майєрсу зробити узагальнення відповідно того, кому частіше допомогають,- «В кризових ситуаціях, у випадках крайньої необхідності жінки, скоріше отримують допомогу, ніж чоловіки, тим більше, коли цю допомогу надають чоловіки. Жінки також частіше звертаються за допомогою. Ми більш схильні допомагати тим, хто, на нашу думку, більше її заслуговує, а також тим, хто схожий на нас
Моделювання альтруїзму базується на принципі наслідування-, «зараження», якщо люди не реагують на те, що відбувається, ми також не схильні до надання допомоги; якщо ми бачимо, що хтось допомогає, ми також пропонуємо свою допомогу.
Велика роль в моделюванні ситуацій, які спонукають людину до надання допомоги іншим належить засобам масової інформації і в першу чергу – телебаченню. Спеціальні дослідження, що були проведені в цій області показали, що якщо «глядач подивився про-соціальні програми замість нейтральних, то рівень про-соціальності його поведінки (в крайньому випадку, тимчасово) зростав з 50% до 74%, а це типовий прояв альтруїзму» (Сюзан Херолд).
Третій ключ до вирішення проблеми соціалізації альтруїзму лежить в приписуванні надання допомоги альтруїстичним мотивам. В основі цього способу лежить ефект самосприйняття: якщо людям платити за те, що вони й так із задоволенням робили, то вони будуть розглядати свої дії як керовані ззовні, а не внутрішньо мотивовані.
Ефект самовиправдовування активізується, коли хтось заздалегідь пропонує непотрібну винагороду, неприховано намагаючись контролювати поведінку і змушуючи людину повірити, що він зробив щось тільки з-за винагороди.
Коли потенційному спонсору говорять «прямо в лоб»: «Якщо ваша фірма зробить внесок в цей проект, то ви отримаєте приз», то він навряд чи буде приписувати свій внесок альтруїзму.
Таким чином, вивчення проблеми надання допомоги іншим дозволяє зробити висновки відносно механізмів і умов проявів альтруїзму, а також способів його
ПОСИЛеННЯ:
1. В реальному житті зустрічається два типи альтруїзму:
• «альтруїзм», що базується на взаємообміні;
• «альтруїзм»,що не передбачає ніяких додаткових умов;
2. В основі надання допомоги іншим лежать наступні спонукаючі механізми:
• стурбованість станом потребуючих в допомозі мотивує бізнесменів до надання допомоги,-
• соціальна норма взаємності спонукає на підтримку відповідати підтримкою; соціальна відповідальність змушує надавати допомогу тим, хто її потребує, навіть якщо вони не спроможнії відповісти тим же;
3. Прояву альтруїзму сприяє ситуативний вплив:
• коли люди бачать,що інші допомогають, вони теж починають надавати допомогу потребуючим,-
• звичайно люди допомогають іншим, коли вони не поспішають;
• відчуття провини перед ким-небудь може стати причиною альтруїстичної поведінки,-
• щасливі люди скоріше допомогають, ніж нещасні;
• релігійність змушує людину до добровольної безвідплатної діяльності і до благодійницьких внесків,-
4. Посилити надання допомоги іншим можемо двома шляхами:
• ліквідацією факторів, що стримують альтруїзм;
соціалізацією альтруїзму /навчання моральному включенню; моделюванню альтруїзму, приписування надання допомоги альтруїстичним мотивам/.
* – Азарова Т.В. Абрамов Л.К. Теорія та методика корпоративного спонсорства – Кіровоград: ЦПТІ, 2003 – 124 с., розділ 1.5.